Радянсько-афганська війна
24 грудня 1979 року радянські війська увійшли до Афганістану, а 27-го штурмом узяли палац Тадж-Бек. Протягом майже десяти років після цього радянські та афганські урядові війська утримували міста й автошляхи, а моджахеди — гори. Натисніть ▶, щоб відтворити, або перетягуйте шкалу часу; натисніть ⚔, щоб відкрити основні битви.
Основні битви
- «Шторм-333»: штурм палацу Тадж-Бек1979.12.27 — 1979.12.28
У грудні 1979 року радянське керівництво вирішило ввести війська до Афганістану й усунути Аміна, яким ставало дедалі важче керува…
- П'ята Панджшерська операція1982.05.17 — 1982.06.10
Панджшерська ущелина розташована лише за кілька десятків кілометрів від Салангської дороги і Баграма, і партизани Масуда раз у ра…
- Бій за Джавару1986.04.02 — 1986.04.19
Джавара розташована в ущелині на південь від Хоста, лише за кілька кілометрів від пакистанського кордону. Хаккані викопав там дес…
- Операція «Магістраль» і висота 32341987.11.23 — 1988.01.10
Хостська улоговина межує з Пакистаном, і 25-та дивізія ДРА та десятки тисяч мешканців міста тривалий час перебували в облозі модж…
Командувачі
- Леонід Брежнєв (Leonid Brezhnev) — Генеральний секретар ЦК КПРС; рішення про введення військ ухвалила вузька нарада Політбюро 12 грудня 1979 року 1979.12.24 — 1982.11.10
- Юрій Андропов (Yuri Andropov) — Голова КДБ і один із ключових членів групи, що ухвалила рішення про втручання; з листопада 1982 року Генеральний секретар ЦК КПРС 1979.12.24 — 1984.02.09
- Костянтин Черненко (Konstantin Chernenko) — Генеральний секретар ЦК КПРС; схвалив велику Панджшерську операцію 1984 року 1984.02.13 — 1985.03.10
- Михайло Горбачов (Mikhail Gorbachev) — Генеральний секретар ЦК КПРС; назвав Афганістан «кровоточивою раною» і ухвалив рішення про виведення військ 1985.03.11 — 1989.02.15
- Дмитро Устинов (Dmitry Ustinov) — Міністр оборони СРСР; виступав за введення військ 1979.12.24 — 1984.12.20
- Сергій Соколов (Sergei Sokolov) — Керівник оперативної групи Міністерства оборони в Афганістані (1980–1984), згодом міністр оборони 1979.12.24 — 1987.05.30
- Валентин Варенников (Valentin Varennikov) — Керівник оперативної групи Міністерства оборони в Афганістані; керував операціями в Джаварі та «Магістраль», а також виведенням військ 1984.12.01 — 1989.02.15
- Борис Громов (Boris Gromov) — Командувач 40-ї армії (1987–1989); останній радянський військовослужбовець, що перейшов Міст Дружби 1987.06.01 — 1989.02.15
- Хафізулла Амін (Hafizullah Amin) — Генеральний секретар НДПА і голова Революційної ради; убитий у палаці Тадж-Бек 27 грудня 1979.12.24 — 1979.12.27
- Бабрак Кармаль (Babrak Karmal) — Генеральний секретар НДПА і голова Революційної ради (поставлений радянською стороною) 1979.12.27 — 1986.05.04
- Мохаммад Наджибулла (Mohammad Najibullah) — Колишній керівник таємної поліції (ХАД); з травня 1986 року Генеральний секретар НДПА, проводив політику «національного примирення» 1986.05.04 — 1989.02.15
- Шахнаваз Танай (Shahnawaz Tanai) — Начальник Генерального штабу урядової армії; командував афганськими силами в операціях у Джаварі та «Магістраль» 1985.09.01 — 1989.02.15
- Ахмад Шах Масуд (Ahmad Shah Massoud) — Польовий командир Джаміат-і Ісламі в Панджшері, «Панджшерський лев» 1979.12.24 — 1989.02.15
- Джалалуддін Хаккані (Jalaluddin Haqqani) — Командир моджахедів у районі Пактія — Хост (Хезб-і Ісламі Халеса); господар бази в Джаварі 1979.12.24 — 1989.02.15
- Гульбеддін Хекматіяр (Gulbuddin Hekmatyar) — Лідер Хезб-і Ісламі — угруповання, що отримувало найбільше пакистанської допомоги 1979.12.24 — 1989.02.15
- Ісмаїл-хан (Ismail Khan) — Один із лідерів Гератського повстання 1979 року; командир Джаміат-і Ісламі на заході 1979.12.24 — 1989.02.15
- Зія-уль-Хак (Muhammad Zia-ul-Haq) — Президент Пакистану; спрямовував допомогу моджахедам через Міжвідомчу розвідку 1979.12.24 — 1988.08.17
- Ахтар Абдур Рахман (Akhtar Abdur Rahman) — Генеральний директор Міжвідомчої розвідки Пакистану (ISI); контролював розподіл зброї між моджахедами 1979.12.24 — 1987.03.29
Хронологія
1979.12.24Радянські війська починають рух
12 грудня 1979 року вузька нарада Політбюро у складі Брежнєва, Андропова, Устинова і Громика ухвалила рішення про введення військ до Афганістану. 24-го Міністерство оборони видало накази, і 40-ва армія, сформована під гаслом «інтернаціональної допомоги», почала рух. Уряд Аміна неодноразово просив Радянський Союз надіслати війська для придушення заколотів по всій країні, але водночас Москва дедалі більше не довіряла самому Аміну.
1979.12.25 — 1979.12.27Перекидання повітрям до Кабула і Баграма
З другої половини дня 25 грудня 103-тя гвардійська повітрянодесантна дивізія і 345-й окремий парашутно-десантний полк висаджувалися з транспортних літаків в аеропортах Кабула і Баграма; за три дні близько 340 рейсів доставили близько 7700 осіб і велику кількість техніки. Одночасно 108-ма мотострілецька дивізія переправилася через Амудар'ю понтонним мостом біля Термеза і рушила на південь, а 5-та гвардійська мотострілецька дивізія просувалася від Кушки на Герат.
1979.12.27«Шторм-333»: штурм палацу Тадж-Бек
Увечері 27-го спецгрупи КДБ «Грім» і «Зеніт», «Мусульманський батальйон» ГРУ і рота десантників штурмували палац Тадж-Бек, де жив Амін, а радянські війська в Кабулі одночасно захопили Генеральний штаб, Міністерство внутрішніх справ, радіостанцію, будівлю телекомунікацій та інші об'єкти. Після приблизно 40 хвилин запеклого бою всередині палацу Амін був убитий; загинули понад десять радянських військовослужбовців, зокрема командир операції полковник Бояринов. Відкрити мапу битви →
1979.12.28Кармаля приведено до влади
Пізно ввечері 27-го радіостанція, що мовила з радянської території, оголосила від імені Народно-демократичної партії, що режим Аміна повалено і що Бабрак Кармаль став Генеральним секретарем партії та головою Революційної ради. Кармаль увійшов до Кабула разом із радянськими військами, оголосив амністію і звільнив частину політв'язнів із в'язниці Пулі-Чархі, але від самого початку новий режим широко сприймали як уряд, поставлений радянською армією.
1980.01.14Генеральна Асамблея ООН засуджує вторгнення
Після того як Радянський Союз наклав вето на резолюцію Ради Безпеки, надзвичайна спеціальна сесія Генеральної Асамблеї ООН 104 голосами проти 18 ухвалила резолюцію з вимогою негайного виведення іноземних військ з Афганістану. Після цього США оголосили зернове ембарго і розпочали бойкот Олімпіади в Москві; Китай, Пакистан та ісламські країни також рішуче засудили вторгнення.
1980.02.22Кабульське повстання «3 Хута»
У ніч з 21 на 22 лютого мешканці Кабула вигукували з дахів «Аллагу акбар»; наступного дня крамниці закрилися на знак страйку, і великі натовпи вийшли на вулиці протестувати проти радянської присутності. Урядові та радянські війська відкрили вогонь, придушуючи протести; оцінки кількості загиблих коливаються від кількох сотень до понад тисячі. Після цього міський опір здебільшого пішов у підпілля.
1980.03.01 — 1980.03.15Кунарська операція
На початку березня Москва наказала 40-й армії та афганській армії розпочати «спільні операції». Перша відбулася в долині Кунару поряд із Пакистаном: бронеколони рушили від Джелалабада на північ долиною, а гелікоптери висадили війська в районі Асмара. Ще у квітні 1979 року в Кунарі урядові війська вбили велику кількість чоловіків із села Керала (повідомляли про понад тисячу жертв), після чого багато мешканців утекли до Пакистану.
1980.04.09Перша Панджшерська операція
Три радянські батальйони і близько 1000 афганських військовослужбовців (зокрема 37-ма бригада командос) увійшли до Панджшерської ущелини, захопили Базарак і знищили штаб Масуда, а через чотири дні відійшли. Партизани Масуда уникали фронтальних боїв і влаштовували засідки на колони у вузькій ущелині. Це була перша з дев'яти Панджшерських операцій протягом наступних п'яти років.
1980.06.01Масовий вихід біженців
До літа 1980 року понад мільйон афганських біженців утекли до Північно-Західної прикордонної провінції Пакистану та Белуджистану, а ще багато — до Ірану. Табори біженців стали також тиловими базами, де угруповання моджахедів вербували бійців і відпочивали. Загалом за роки війни кількість біженців за кордоном сягнула близько 5 мільйонів (оцінка УВКБ ООН).
1980.08.28Друга Панджшерська операція
Радянські сили вперше застосували в Панджшері масштабні вертолітні десанти; операція тривала близько трьох тижнів. Сили Масуда знову виснажували нападників засідками і маневруванням у горах, а урядовий пост у Руху в ущелині тривалий час перебував в облозі. Після третьої операції в грудні пост у Руху евакуювали.
1981.09.06Четверта Панджшерська операція
Із саперами, що розміновували шлях попереду, радянські війська знову просунулися ущелиною приблизно на 25 км і відійшли, втративши близько сотні убитими й пораненими. Того року радянська сторона по всій країні застосовувала тактику «випаленої землі» і блокади з укріплених постів, і сільське населення різко скоротилося.
1982.01.01 — 1984.12.31Хазараджат: фактична автономія і внутрішній конфлікт
Хазарейський регіон центрального високогір'я ще 1979 року вигнав урядових чиновників і самоврядувався Шура-і Іттифак («Радою єдності») на чолі з Бегешті. Радянські війська рідко заходили на це безплідне плато; у 1982–1984 роках тут переважно точилася громадянська війна між шиїтськими угрупованнями (підтримуваними Іраном «Наср», «Сепах-е Пасдаран» та іншими) і Шурою.
1982.05.17 — 1982.06.10П'ята Панджшерська операція
Близько 12 000 радянських і афганських військовослужбовців під командуванням генерала Тер-Григор'янца розпочали наймасштабнішу на той час Панджшерську операцію; близько 4200 осіб висадили з гелікоптерів углибині ущелини, щоб відрізати Масудові шляхи відходу. Радянські війська зайняли більшу частину дна ущелини і створили пости в Руху, Базараку та Анаві, але головні сили моджахедів відійшли в бічні ущелини і високогір'я. Відкрити мапу битви →
1982.08.30Шоста Панджшерська операція
З кінця серпня до вересня радянські мотострілецькі, повітрянодесантні частини і спецпризначенці знову атакували Панджшер, а бомбардувальники Ту-16 били по підозрілих селах. Втрати моджахедів були невеликими, а основний тягар руйнувань ліг на цивільних. За деякими оцінками, радянські втрати в п'ятій і шостій операціях сягнули кількох тисяч убитими й пораненими, а близько тисячі афганських солдатів перейшли на бік моджахедів.
1982.11.03Пожежа в тунелі Саланг
3 листопада в тунелі Саланг на висоті близько 3400 м зіткнення і пожежа пального охопили радянську колону, і багато військових та цивільних, що опинилися в пастці в тунелі, загинули від задухи. Дані про кількість загиблих дуже різняться — від кількох десятків, визнаних радянською стороною, до понад тисячі, про які повідомляли західні ЗМІ. Салангська траса була радянською артерією постачання з батьківщини до Кабула.
1982.11.10Смерть Брежнєва
Брежнєв помер від хвороби, і його наступником на посаді Генерального секретаря ЦК КПРС став Андропов — колишній голова КДБ, який брав участь в ухваленні рішення про втручання. Андропов у приватних розмовах вважав втручання помилкою і розпочав непрямі переговори з Пакистаном за посередництва ООН, але бойові дії не послабшали.
1983.01.20Перемир'я в Панджшері
На початку 1983 року Масуд домовився про перемир'я з полковником ГРУ Ткачовим: радянські війська залишали Панджшер, зберігаючи лише гарнізон в Анаві біля входу до ущелини, а Масуд не атакував цілей за межами Салангської траси. Перемир'я тривало понад рік; Масуд використав його, щоб перепідготувати свої сили і поширитися на Тахар і Баглан, за що його критикували інші угруповання.
1984.04.19Сьома Панджшерська операція
Після приходу до влади Черненка Москва вирішила раз і назавжди «розв'язати» панджшерську проблему. Маршал Соколов командував близько 11 000 радянських і 2600 афганських військовослужбовців, які після висотного бомбардування, розпочатого 21 квітня, просувалися вздовж усієї ущелини і висаджували вертолітні десанти в бічних ущелинах. Масуд, заздалегідь попереджений про план, організував евакуацію близько 30 000 мешканців і замінував дороги та майданчики висадки; 30 квітня батальйон 682-го мотострілецького полку потрапив у засідку в бічній ущелині Хазара, втративши близько 60 убитими.
1984.09.01Восьма Панджшерська операція
Восени радянські сили, переважно повітрянодесантні війська, знову прочесали Панджшер. До вересня головні сили відійшли, залишивши лише 682-й мотострілецький полк гарнізонами в Руху та інших місцях у нижній частині ущелини; решта ущелини знову перейшла під контроль Масуда.
1985.03.11Горбачов приходить до влади
Черненко помер, і Генеральним секретарем ЦК КПРС обрали Горбачова. З одного боку, він дав військовим один-два роки для досягнення військової перемоги; з іншого — почав розглядати виведення військ. 1985 рік став одним із років найбільших радянських втрат.
1985.04.21Засідка в Мараварській ущелині
1-ша рота 334-го окремого загону спеціального призначення 15-ї бригади спецпризначення була оточена моджахедами під час прочісування Мараварської ущелини поблизу Асадабада в провінції Кунар, і близько 30 бійців роти загинули (дані коливаються від 29 до 31). Це була одна з найважчих одноразових втрат радянського спецназу за війну.
1985.04.26 — 1985.04.27Повстання в Бадабері
Групу радянських і афганських військовополонених утримували в таборі моджахедів у Бадабері на південь від Пешавара. Увечері 26 квітня полонені захопили зброю з арсеналу табору і повстали, вступивши в перестрілку з бійцями Джаміат-і Ісламі, що охороняли табір; за повідомленнями, в облозі брали участь і пакистанські військові. Наступного дня під час штурму в таборі стався потужний вибух, і майже всі повсталі загинули; точна кількість досі є предметом суперечок. Пакистан тривалий час заперечував цей інцидент.
1985.05.16Заснування Ісламського союзу моджахедів Афганістану
Під тиском Пакистану сім сунітських партій моджахедів, що базувалися в Пешаварі, у травні 1985 року оголосили про союз («Пешаварська сімка», згодом названа Ісламським союзом моджахедів Афганістану), щоб виступати єдиним фронтом назовні; суперництво між партіями не зникло. Того ж року США ухвалили директиву NSDD-166, значно збільшивши таємну допомогу моджахедам (операція «Циклон»).
1985.05.26 — 1985.06.10Кунарська операція: деблокування Барікота
Близько 10 000 радянських і афганських військовослужбовців просувалися на північ долиною Кунару, щоб деблокувати Барікот — прикордонний пост, що роками перебував в облозі, і дорогою раз у раз потрапляли в засідки. Радянські війська ненадовго відкрили долину, а потім відійшли; Барікот і далі постачали повітрям, доки його не залишили 1988 року.
1985.06.16Пешгор і дев'ята Панджшерська операція
Масуд захопив урядовий пост Пешгор у нижньому Панджшері, взявши в полон близько 500 осіб (зокрема 130 офіцерів). Радянська сторона негайно розпочала дев'яту Панджшерську операцію, щоб не допустити обміну полоненими, і більшість полонених загинула під час переміщення; свідчення розходяться щодо того, чи загинули вони від ударів радянських гелікоптерів, чи від рук охорони, і правда досі невідома.
1985.09.04 — 1985.10.15Перший бій за Джавару
12-та і 25-та дивізії ДРА за підтримки радянської авіації просувалися від Хоста на південь проти бази Хаккані в Джаварі на пакистанському кордоні. Їх зупинили на перевалі Манай-Кандау, і після 42 днів важких боїв вони відійшли. Невдача спонукала радянську сторону наступного року взяти безпосередню участь.
1986.04.02 — 1986.04.19Другий бій за Джавару
Близько 12 000 військовослужбовців ДРА і 2200 радянських атакували Джавару двома напрямками — від Хоста і Гардеза. 2 квітня частина вертолітного десанту командос ДРА помилково висадилася на пакистанському боці, і близько 500 командос потрапили в полон. Тоді командування перейняв Варенников, проклав шлях потужними авіаударами, 17–19 квітня захопив базу і підірвав печери, а за кілька днів відійшов. Відкрити мапу битви →
1986.05.04Наджибулла змінює Кармаля
Під тиском Москви Кармаль пішов з посади Генерального секретаря НДПА, пославшись на «стан здоров'я», і його наступником став Наджибулла, керівник таємної поліції ХАД; у листопаді Кармаля усунули й з посади голови Революційної ради. Після цього Наджибулла розпочав політику «національного примирення», щоб привернути на свій бік племена і місцеві ополчення.
1986.08.15Масуд захоплює Фархар
Сили Наглядової ради Півночі Масуда захопили урядовий пост Фархар у провінції Тахар, а в листопаді взяли Нахрін у Баглані. Це позначило розширення діяльності панджшерських партизанів до звичайних бойових операцій у північно-східних провінціях.
1986.09.25Ракети «Стінгер» уперше збивають радянські гелікоптери
25 вересня група моджахедів на чолі з «Інженером Гаффаром» уперше застосувала поставлені США переносні зенітні ракетні комплекси FIM-92 «Стінгер» поблизу аеродрому Джелалабада, збивши три ударні гелікоптери Мі-24 під час заходу на посадку. Відтоді радянська авіація була змушена літати вище і частіше відстрілювати теплові пастки, що значно знизило ефективність підтримки з малих висот.
1986.10.15Символічне виведення шести полків
У липні у Владивостоці Горбачов оголосив про виведення з Афганістану шести полків. У жовтні один танковий полк, два мотострілецькі і три зенітні полки — загалом близько 8000 військовослужбовців — повернулися до Радянського Союзу; здебільшого це були частини, мало придатні для партизанської війни. У листопаді Політбюро ЦК КПРС на засіданні вирішило домагатися виведення військ протягом двох років.
1987.01.15«Національне примирення» й одностороннє припинення вогню
Наджибулла оголосив політику «національного примирення» і шестимісячне одностороннє припинення вогню та запропонував створити коаліційний уряд з опозицією. Партії моджахедів, що базувалися в Пешаварі, відкинули пропозицію, і бої невдовзі відновилися.
1987.05.17 — 1987.06.15Бій під Джаджі
Радянські сили і сили ДРА атакували позиції моджахедів у районі Джаджі в Пактії, зокрема табір «Левове лігво», що фінансувався Усамою бен Ладеном і утримувався арабськими добровольцями. Бій приніс арабським добровольцям славу, хоча за всю війну вони становили лише невелику частку бійців.
1987.05.22 — 1987.06.30Аргандабська операція
Близько 6000 військовослужбовців ДРА та ополченців за підтримки радянської 70-ї мотострілецької бригади й авіації атакували опорні пункти мулли Накіба та інших у долині Аргандаб на північ від Кандагара. Багато урядових військовослужбовців відмовлялися наступати або переходили на бік противника зі зброєю, ракети «Стінгер» змусили радянські ударні гелікоптери припинити підтримку, і наступ завершився невдачею.
1987.11.23 — 1987.12.30Операція «Магістраль»: деблокування Хоста
Громов на чолі близько 20 000 радянських і 8000 афганських військовослужбовців знову відкрив дорогу Гардез — Хост, яку сили Хаккані та інших місяцями тримали перерізаною. Радянська сторона скинула манекени парашутистів, щоб змусити оборонців перевалу Сатукандав виявити свої вогневі позиції, 1 грудня захопила висоти над перевалом, а 30 грудня бронеколона ввійшла до Хоста. Відкрити мапу битви →
1988.01.07 — 1988.01.08Бій за висоту 3234
Для прикриття руху дорогою 9-та рота 345-го окремого гвардійського парашутно-десантного полку — близько 39 осіб — утримувала висоту 3234 біля дороги на Хост. З 15:30 7 січня понад 200 моджахедів під прикриттям вогню здійснили 12 атак поспіль, у розпал бою наблизившись приблизно на десять метрів, і відійшли лише після того, як рано-вранці наступного дня розвідувальний взвод підвіз боєприпаси. Оборонці втратили 6 убитими і 28 пораненими. Відкрити мапу битви →
1988.02.08Горбачов оголошує графік виведення військ
У телезверненні Горбачов оголосив, що якщо Женевські угоди буде підписано до середини березня, радянські війська почнуть виведення 15 травня і завершать його протягом десяти місяців.
1988.04.10Вибух у таборі Оджрі
Потужний вибух стався в таборі Оджрі поблизу Равалпінді в Пакистані — головному складі, через який ISI передавала зброю моджахедам. Ракети й снаряди сипалися на Равалпінді та Ісламабад. Пакистан офіційно повідомив про близько 100 загиблих; офіційних висновків щодо причини так і не оприлюднили.
1988.04.14Підписання Женевських угод
Афганістан і Пакистан підписали в Женеві угоди про невтручання і повернення біженців, а США і Радянський Союз підписали їх як гаранти. Угоди вимагали виведення всіх радянських військ до 15 лютого 1989 року, але не обмежували жодну зі сторін у продовженні постачання зброї афганському урядові та моджахедам.
1988.05.15Початок виведення військ
Відповідно до Женевських угод перша радянська колона вийшла з Джелалабада і рушила на північ через Кабул і Салангську дорогу. На першому етапі, що тривав до 15 серпня, відійшла близько половини угруповання; гарнізони в Кандагарі, Газні, Гардезі, Файзабаді, Кундузі та інших місцях по черзі виходили, передаючи оборону армії ДРА.
1988.08.08Кундуз ненадовго падає
Невдовзі після відходу радянських військ моджахеди увірвалися до великого північного міста Кундуз, і місцева урядова адміністрація на короткий час розвалилася; урядові війська за підтримки радянської авіації повернули місто через кілька днів. Цей епізод показав, наскільки слабкою була здатність урядових сил утримувати міста після відходу радянських військ.
1988.08.15Перший етап виведення завершено
Близько 50 000 радянських військовослужбовців — половина Обмеженого контингенту — повернулися до Радянського Союзу. Решта сил зосередилася в Кабулі, Баграмі, вздовж Салангської дороги і в Гераті — Шинданді. Радянський Союз сповільнив другий етап виведення на знак протесту проти продовження пакистанської допомоги моджахедам.
1988.08.17Зія-уль-Хак гине в авіакатастрофі
C-130 президента Пакистану Зія-уль-Хака розбився невдовзі після зльоту з Бахавалпура; загинули також посол США Арнольд Рафел і колишній керівник ISI генерал Ахтар Абдур Рахман. Причину катастрофи так і не встановили.
1988.11.15Починається другий етап виведення
На другому етапі війська виводили з Кабула, Баграма, Герата і Шинданда. Для прикриття виведення радянські сили почали завдавати ударів балістичними ракетами «Скад» по районах, що утримували моджахеди, тоді як урядові сили залишали віддалені пости, як-от Баміан і Барікот.
1989.01.23 — 1989.01.26Операція «Тайфун»
Напередодні виведення радянські сили завдали масованих авіаударів і артилерійських обстрілів по селах уздовж Салангської дороги, що їх контролював Масуд, щоб забезпечити безпечний прохід останніх колон. Операція спричинила великі втрати серед цивільного населення; дані різняться залежно від джерела, поширені оцінки — від кількох сотень до понад тисячі.
1989.02.15Останній радянський військовослужбовець переходить Міст Дружби
Уранці 15 лютого командувач 40-ї армії генерал-лейтенант Громов пройшов Мостом Дружби через Амудар'ю з Хайратона до Термеза в Радянському Союзі, заявивши, що останній радянський військовослужбовець залишив Афганістан. За офіційними радянськими даними, загинули близько 15 000 радянських військовослужбовців; кількість загиблих афганців оцінюють від 500 000 до 2 мільйонів, а близько 5 мільйонів біженців залишили країну.