Курська операція
6 серпня 2024 року кілька українських механізованих і десантно-штурмових бригад перетнули кордон із Сумської області в Курську область Росії — це було перше масштабне захоплення російської території іноземною армією після Другої світової війни. За кілька днів українські сили взяли під контроль місто Суджу та його газовимірювальну станцію й знищили мости через річку Сейм, намагаючись ізолювати район Глушкова. Не виводячи великих сил із Донбасу, Росія поступово зосередила десантників, морську піхоту й північнокорейські підрозділи і з вересня 2024 року неодноразово контратакувала, поступово скорочуючи виступ. У березні 2025 року, перерізаючи дронами українські лінії постачання, Росія відправила військових через газопровід у тил Суджі, змусивши українські сили залишити місто.
Сторони
- Україна — Спочатку трохи більше 10 000 військових, на піку — близько 30 000–40 000 (з урахуванням ротаційних підкріплень)
- Росія / КНДР — Спочатку кілька тисяч прикордонників і строковиків, згодом збільшено приблизно до 50 000–70 000, зокрема близько 11 000–12 000 північнокорейських військових
Підсумок:Росія повернула Суджу й переважну більшість утраченої території; українські сили відійшли з основної зайнятої території в середині березня 2025 року, а 26 квітня Росія оголосила про повернення всього регіону (Україна заявила, що бої на окремих прикордонних ділянках тривають).
Втрати:Україна: Підрахунки з відкритих джерел (UALosses) підтверджують понад 5000 загиблих і понад 10 000 зниклих безвісти; Росія заявляла про понад 74 000 втрат, що неможливо перевірити;Росія: Україна заявляла про близько 77 000 втрат і понад 1000 полонених, що неможливо перевірити; втрати КНДР Україна оцінювала в понад 2000 загиблих і майже 5000 поранених
Командувачі
- Олександр Сирський (Україна) — Головнокомандувач Збройних сил України
- Едуард Москальов (Україна) — Начальник військової комендатури Суджі (генерал-майор)
- Валерій Герасимов (Росія) — Начальник Генерального штабу ЗС РФ, координував Курський напрямок
- Олександр Лапін (Росія) — Начальник Головного штабу Сухопутних військ РФ, відповідав за оборону кордону на початковому етапі наступу
Перебіг битви
2024.08.06Транскордонний прорив
На світанку під прикриттям засобів РЕБ і дронів українські сили перетнули кордон з району Юнаківки Сумської області й стрімко просувалися вздовж дороги на Суджу. Рубежі російських прикордонників і строковиків швидко прорвали, багатьох узяли в полон. Українські механізовані колони обходили опорні пункти й розходилися в напрямку Суджі та Малої Локні на півночі.
2024.08.08Газовимірювальна станція та охоплення Суджі
До 7 серпня українські сили увійшли в Суджу й взяли під контроль газовимірювальну станцію на північний захід від міста — останню точку входу російського газу, що транзитом через Україну йшов до Європи, хоча постачання газу тоді не припинилося. 10 серпня кордон перетнула 95-та десантно-штурмова бригада, і колони охопили Суджу із заходу, півночі та півдня. Російська влада оголосила в Курській області режим надзвичайної ситуації та евакуювала понад 100 000 мешканців прикордоння.
2024.08.15Повний контроль над Суджею; створено військову комендатуру
Зеленський оголосив, що українські сили взяли Суджу під повний контроль, після чого там створили військову комендатуру на чолі з генерал-майором Москальовим. Виступ простягався на північ до лінії Мала Локня — Погребки і на схід до околиць Мартинівки та Великого Солдатського. 19 серпня Україна заявила, що контролює близько 1250 км² і 92 населені пункти, а в полон потрапили кілька сотень російських військових.
2024.08.16Знищення мостів через Сейм
Повітряні сили України керованими бомбами один за одним знищили автомобільні мости через Сейм біля Глушкова, Званного й Карижа (приблизно 16–20 серпня). Російські сили в районі Глушкова на південь від Сейму можна було постачати лише через понтонні переправи; Україна прагнула створити умови для другого «котла» на західному фланзі.
2024.08.25Фронт стабілізується
Росія перекинула частину десантних підрозділів і морської піхоти із Запорізького, Харківського та інших напрямків, щоб посилити свої рубежі на Кореневському й Біловському напрямках. Український наступ помітно сповільнився, і українські сили почали облаштовувати позиції. Виступ стабілізувався на площі трохи більше 1000 км², але Україні не вдалося захопити Курську АЕС чи будь-який великий транспортний вузол.
2024.09.11Російська контратака на західному фланзі; Україна заходить у район Глушкова
З 10 вересня російська морська піхота й десантники контратакували з боку Кореневського району, за два дні оголосивши про повернення 10 сіл, зокрема Снагості, Апанасівки й Гордіївки, а згодом відбили Борки й Миколаєво-Дарино. Майже одночасно українська 116-та механізована бригада та інші підрозділи перейшли кордон із Сумської області й відкрили новий прорив біля Нового Путі й Веселого на схід від Тьоткіного, але він був обмеженим за масштабом і невдовзі загальмував.
2024.10.20Росія тисне на північний фланг
Усю осінь російські сили раз у раз атакували на лінії Любимівка — Ольгівка — Кремяне, і українські сили поступово відходили на північному фланзі. Україна перекинула туди 47-му механізовану бригаду та інші підрозділи, стримуючи тиск за допомогою західної бронетехніки. Механізовані атаки обох сторін через відкриті поля часто перемелювали дрони й артилерія.
2024.11.20Північнокорейські війська вступають у бої
Близько 11 000–12 000 військовослужбовців Корейської народної армії після підготовки на Далекому Сході Росії перекинули в Курську область, і з листопада їх поступово вводили в бій. Того ж дня Україна вдарила ракетами Storm Shadow по командному пункту біля Мар'їна, що, за повідомленнями, спричинило втрати серед північнокорейських офіцерів. Загалом Росія залучила близько 50 000 військових до нового етапу наступу.
2024.12.15Масовані атаки північнокорейців відбито
Північнокорейські підрозділи атакували щільними піхотними порядками біля Плехова, Вишнівки й Любимівки, і українські дрони та артилерія завдали їм тяжких втрат. За даними української та південнокорейської розвідок, до кінця року втрати військ КНДР становили кілька тисяч, частина військових потрапила в полон. Попри тяжкі втрати, об'єднані російсько-північнокорейські сили неухильно стискали західний фланг.
2025.01.05Новий український удар у напрямку Бердіна
Українські сили почали новий бронетанковий натиск із району Черкаського Поріччя на північний схід, у бік Бердіна й Великого Солдатського, прагнучи розширити виступ. За кілька днів атаку стримали російські мінні поля, дрони й артилерія, суттєвого прориву не відбулося.
2025.02.20Блокування лінії постачання дронами
Російські підрозділи БпЛА (зокрема центр «Рубікон») узяли єдину основну дорогу постачання України — трасу Юнаківка — Суджа — у радіус дії дронів на оптоволокні, і втрати техніки різко зросли. До того український 225-й штурмовий батальйон заманив нападників у засідку біля Свердликова, але Росія продовжувала нарощувати сили, 17 лютого оголосила про захоплення села й підійшла до траси з обох боків, звужуючи основу виступу.
2025.03.08Операція «Потік»: інфільтрація через газопровід
Російський штурмовий загін пройшов близько 15 км під землею газопроводом Уренгой — Помари — Ужгород, яким із січня 2025 року вже не транспортували газ, і, провівши кілька днів усередині, вийшов біля Суджі для рейду в український тил (Герасимов заявив, що в операції брали участь понад 600 осіб; за українськими даними, назовні вийшло лише близько сотні, і вони потрапили в засідку). Водночас Росія розпочала потужні атаки з півночі й заходу та перейшла кордон у напрямку Новенького й Басівки на території Сумської області, загрожуючи українським маршрутам постачання.
2025.03.13Втрата Суджі
Основні українські сили здебільшого відійшли приблизно до 11 березня; 12-го російські війська увійшли в Суджу, а 13-го Міністерство оборони РФ оголосило про повернення міста. 12-го Путін у військовій формі відвідав командний пункт Курського напрямку. Українські сили відходили групами під постійним впливом дронів, утративши багато важкої техніки. Україна заперечила оточення своїх військ, а Генштаб 16-го підтвердив відхід із Суджі.
2025.03.20Україна здебільшого виходить
До середини — кінця березня українські сили залишили переважну більшість території навколо Суджі, зберігши лише окремі позиції на лінії Горналь — Олешня біля кордону. Сирський заявив, що відхід мав на меті зберегти сили. Після десяти днів боїв у середині — наприкінці квітня російські сили відбили Свято-Миколаївський монастир у Горналі, а 26 квітня оголосили про повернення всієї Курської області, що Україна заперечила.