Друга битва при Ель-Аламейні
Улітку 1942 року Роммель пробився до Ель-Аламейна, лише приблизно за 100 км від Александрії, і зупинився у «пляшковому горлі» завширшки близько 60 км між узбережжям і непрохідною западиною Каттара. Монтгомері, який у серпні очолив 8-му армію, зупинив останній німецький наступ під Алам-ель-Хальфою, а потім створив чітку перевагу в людях, танках і артилерії. У ніч на 23 жовтня вогневий вал майже 900 гармат розпочав операцію «Лайтфут», поки піхота й сапери прокладали проходи крізь глибокі мінні поля, які країни Осі називали «садами диявола». Після тижня виснажливих боїв довкола хребта Кідні операція «Суперчардж» 2 листопада прорвала останній рубіж біля Телль-ель-Аккакіра, а 4 листопада Роммель, усупереч наказу Гітлера «перемога або смерть», почав відступ по всьому фронту, залишивши в пустелі кілька італійських дивізій. 8 листопада союзники висадилися в Північно-Західній Африці (операція «Смолоскип»), і поразку країн Осі в Північній Африці було визначено.
Сторони
- Британська Співдружність (британська 8-ма армія) — Близько 195 000 осіб; близько 1030 танків (зокрема понад 250 «Шерманів» і 170 «Грантів»); близько 900 польових гармат і близько 1450 протитанкових гармат; близько 530 літаків
- Німеччина / Італія (німецько-італійська танкова армія «Африка») — Близько 116 000 осіб (близько 50 000 німців і близько 66 000 італійців); близько 550 танків (249 німецьких, переважно італійські M13/40); близько 550 гармат і близько 480 справних літаків
Підсумок:Рішуча перемога Співдружності: німецько-італійська танкова армія відступила з Єгипту й більше ніколи не змогла розгорнути стратегічний наступ у Північній Африці
Втрати:Британська Співдружність: Близько 13 500 убитих і поранених (близько 2350 загиблих); втрачено близько 330–500 танків (більшість підлягали ремонту); близько 97 літаків;Німеччина: Загалом близько 30 000 німецьких та італійських полонених (зокрема близько 7800 німців), близько 20 000–30 000 убитих і поранених; втрачено близько 500 танків і близько 250 гармат;Італія: Більшість втрат країн Осі становили вбиті, поранені й полонені італійці; було знищено, зокрема, дивізії «Арієте», «Літторіо» та «Фольгоре»
Командувачі
- Бернард Монтгомері (Британська Співдружність) — Командувач британської 8-ї армії
- Гарольд Александер (Британська Співдружність) — Головнокомандувач на Близькому Сході
- Ервін Роммель (Німеччина) — Командувач німецько-італійської танкової армії «Африка» (25 жовтня повернувся з лікування в Німеччині)
- Георг Штумме (Німеччина) — Виконувач обов'язків командувача під час відсутності Роммеля; 24 жовтня помер від серцевого нападу на фронті
- Етторе Бастіко (Італія) — Головнокомандувач в Італійській Північній Африці
Перебіг битви
1942.10.23«Лайтфут»: вогневий вал тисячі гармат
О 21:40 23 жовтня майже 900 гармат 8-ї армії одночасно відкрили вогонь при місячному світлі, за 15 хвилин обрушивши десятки тисяч снарядів на артилерійські позиції країн Осі, після чого вогневий вал перемістився на передній край. Чотири піхотні дивізії XXX корпусу (9-та австралійська, 51-ша Гайлендська, 2-га новозеландська та 1-ша південноафриканська) рушили за вогневим валом у мінні поля. Перед своїм рубежем країни Осі встановили близько 500 000 мін у смузі завглибшки 5–8 км, яку Роммель назвав «садами диявола».
1942.10.24Проходи в мінних полях і хребет Мітейрія
До ранку 24-го піхота на півночі просунулася майже до запланованої «лінії Оксалік», а новозеландська дивізія утримувала хребет Мітейрія; але проходи, прокладені саперами, були вузькими й переповненими, і бронетанкові дивізії X корпусу не змогли, як планувалося, вирватися з мінних полів, зазнавши тяжких втрат від протитанкових гармат на хребті. Того ж дня виконувач обов'язків командувача сил Осі Штумме виїхав на передову, щоб особисто оцінити ситуацію, потрапив під обстріл і помер від серцевого нападу, що на певний час дезорганізувало німецьке командування.
1942.10.25Повернення Роммеля; відвертальні удари на півдні
Увечері 25 жовтня Роммель поспішно повернувся до Північної Африки із санаторію в Австрії й виявив, що пального залишилося лише на кілька днів, а його сили зазнали тяжких втрат. На півдні XIII корпус Горрокса двічі атакував мінні поля біля Хімеймата й натрапив на запеклий опір парашутної дивізії «Фольгоре», проте зумів на кілька днів сковати на півдні 21-шу танкову дивізію та дивізію «Арієте». Монтгомері скоригував план, перенісши головне зусилля на північ, у смугу австралійської дивізії.
1942.10.27Хребет Кідні та опорний пункт «Снайп»
У ніч на 27 жовтня 2-й батальйон Стрілецької бригади з 19 шестифунтовими протитанковими гарматами висунувся до опорного пункту «Снайп» на південний захід від хребта Кідні. 27-го, атакований німецькими й італійськими танками з трьох боків і без підкріплень, батальйон знищив або пошкодив десятки танків і самохідних гармат; його командира, підполковника Тернера, нагородили Хрестом Вікторії. Масштабну контратаку, організовану Роммелем, було відбито перед хребтом Кідні.
1942.10.30Австралійці пробиваються до узбережжя
Із 28 жовтня 9-та австралійська дивізія раз у раз атакувала на північ; 30–31 жовтня вона перетнула залізницю й наблизилася до прибережної дороги, утворивши біля поста Томпсона виступ, відомий як «Блюдце», і затиснувши біля моря частину німецького 125-го полку. Роммель вирішив, що головний удар британців припадає на північ, і кинув до узбережжя 90-ту легку та 21-шу танкову дивізії — саме цього й прагнув Монтгомері, — через що італійська лінія південніше стала ще тоншою.
1942.11.02«Суперчардж»
Рано-вранці 2 листопада новозеландська дивізія Фрейберга (з приданими британськими 151-ю та 152-ю бригадами) під прикриттям 360 гармат атакувала на 4 км на захід із району південніше хребта Кідні; потім 9-та бронетанкова бригада кинулася на заслін протитанкових гармат на Рахманській дорозі біля Телль-ель-Аккакіра. Приблизно 75 зі 94 танків бригади було знищено, але вона вивела з ладу багато протитанкових гармат і відкрила шлях 1-й бронетанковій дивізії. Подальша танкова битва під Телль-ель-Аккакіром виснажила танковий парк Африканського корпусу; до вечора справними залишалися лише близько 35 машин.
1942.11.03«Перемога або смерть»
У ніч на 2 листопада Роммель почав відводити немоторизовану італійську піхоту, але наступного дня отримав телеграму від Гітлера: не віддавати жодного клаптя землі — «перемога або смерть». Роммель спершу підкорився й зупинив відступ, тож війська, які могли вирватися, ще добу провели на місці під бомбардуваннями й обстрілами. Британська 7-ма бронетанкова дивізія підійшла з півдня, щоб розширити прорив.
1942.11.04Прорив і великий відступ
4 листопада британська бронетехніка прорвалася крізь пролом на південь від Телль-ель-Аккакіра. Бронетанкова дивізія «Арієте» із застарілими танками M13 билася з британською 22-ю бронетанковою бригадою до полудня й була майже повністю знищена; командир Африканського корпусу фон Тома сам виїхав на передову й потрапив у полон. Того ж дня Роммель, не чекаючи дозволу Берліна, наказав загальний відступ; німецькі моторизовані частини тікали на захід на всіх машинах, які вдалося знайти, тоді як більшість італійської піхоти та дивізію «Фольгоре» залишили в пустелі. «Фольгоре» капітулювала 6 листопада.
1942.11.07Переслідування зупинили зливи
Переслідування 8-ї армії було обережним і повільним, і кілька обхідних маневрів до узбережжя виявилися марними. 6–7 листопада незвична злива перетворила пустелю на трясовину, у якій грузли британські машини, і Роммель скористався цим, щоб відійти через Фуку до Мерса-Матруха. 8 листопада англо-американські війська висадилися в Марокко й Алжирі (операція «Смолоскип»), і сили Осі в Північній Африці опинилися між сходом і заходом.
1942.11.11Вихід із Єгипту
Німецький ар'єргард залишив Мерса-Матрух 8 листопада й відступив через Сіді-Баррані до лівійського кордону; 11-го впали перевал Хальфайя та Саллум, і всі сили Осі було вибито з Єгипту. Далі 8-ма армія 13-го повернула Тобрук, а 20-го увійшла до Бенгазі, тоді як Роммель відступив аж до Тунісу. Черчилль сказав: «Це не кінець. Це навіть не початок кінця. Але це, можливо, кінець початку».