Битва за Окінаву
Окінава була останнім щаблем перед вторгненням на Японські острови. 1 квітня 1945 року 10-та армія США майже без опору висадилася на узбережжі Хаґусі на західному березі Окінави, бо командувач 32-ї армії Міцуру Усідзіма за планом Хіроміті Яхари зосередив основні сили на кількох оборонних рубежах із центром у Сюрі на півдні острова, щоб вести затяжну виснажливу війну. Морська піхота швидко очистила північ, тоді як армійський XXIV корпус майже два місяці бився на лінії хребта Какадзу, уступу Маеда, пагорба «Цукрова Голова» та Конічного пагорба; на морі Японія здійснила майже 1900 вильотів камікадзе в межах операцій «Кікусуй», а «Ямато» потопили дорогою до бою. Наприкінці травня впав замок Сюрі, решта японців відступила на південний край острова, і близько 22 червня Міцуру Усідзіма покінчив із собою в Мабуні. 82-денна битва зачепила велику кількість мирних жителів Окінави, і загиблі становили близько чверті населення острова.
Сторони
- США (зокрема Британський Тихоокеанський флот) — 10-та армія: армійський XXIV корпус (7-ма, 27-ма, 77-ма і 96-та піхотні дивізії) та III десантний корпус (1-ша і 6-та дивізії морської піхоти), близько 180 000 осіб десанту і понад 500 000 загалом; близько 1300 кораблів 5-го флоту
- Японія — 32-га армія: 24-та і 62-га дивізії, 44-та окрема змішана бригада, Окінавські сили військово-морської бази та інші, близько 77 000 регулярних військ, а також близько 20 000–40 000 мобілізованих окінавців з ополчення та студентських загонів
Підсумок:Перемога США: Окінаву окуповано як базу для вторгнення на Японські острови; важкі втрати вплинули на американські оцінки ціни вторгнення в Японію
Втрати:США: Близько 12 500 загиблих або зниклих безвісти (з них близько 4900 — з флоту), близько 36 000 поранених, а також багато випадків бойової втоми; 36 кораблів потоплено і 368 пошкоджено; втрачено близько 760 літаків;Японія: Близько 77 000–110 000 загиблих військових (зокрема мобілізованих окінавців) і близько 7400–10 000 полонених; потоплено 16 кораблів, зокрема «Ямато»; втрачено близько 1400 літаків (здебільшого літаків спеціальної атаки). Крім того, близько 40 000–150 000 мирних жителів Окінави (оцінки дуже різняться) загинули внаслідок боїв, голоду, хвороб і «групових самогубств»
Командувачі
- Саймон Болівар Бакнер-молодший (США) — Командувач 10-ї армії; загинув на передовому спостережному пункті 18 червня
- Рой Гейґер (США) — Командир III десантного корпусу; після загибелі Бакнера тимчасово командував армією
- Реймонд Спрюенс (США) — Командувач 5-го флоту, відповідав за морську підтримку та протиповітряну оборону
- Міцуру Усідзіма (Японія) — Командувач 32-ї армії; покінчив із собою в Мабуні близько 22 червня
- Ісаму Тьо (Японія) — Начальник штабу 32-ї армії; обстоював травневий контрнаступ
- Хіроміті Яхара (Японія) — Старший штабний офіцер 32-ї армії; автор виснажливої оборони; пережив війну
Перебіг битви
1945.03.26Захоплення островів Керама
За тиждень до основної висадки 77-ма дивізія армії США висадилася на островах Керама на захід від Окінави, забезпечивши якірну стоянку для флоту й захопивши кілька сотень човнів-смертників, які японці підготували для атак на транспорти. На цих островах сталися перші в цій битві трагічні «групові самогубства» мирних жителів. Тим часом американський і британський флоти розпочали тижневий безперервний обстріл і авіаудари по самій Окінаві.
1945.04.01Висадка на узбережжі Хаґусі
1 квітня (у Великдень, який збігся з першоквітневим днем) чотири дивізії американських III десантного корпусу та XXIV корпусу пліч-о-пліч висадилися на узбережжі Хаґусі, переправивши того дня на берег близько 60 000 осіб. Несподівано на узбережжі майже не було опору, і аеродроми Йомітан і Кадена взяли ще до полудня. Головні японські сили залишалися на місці на півдні, чекаючи, поки американці самі ввійдуть у підготовлені ними сектори обстрілу.
1945.04.04Острів розрізано навпіл; сили розходяться на північ і південь
До 2 квітня 7-ма дивізія перетнула острів до східного узбережжя, розрізавши Окінаву навпіл. Потім III десантний корпус морської піхоти повернув на північ, і 6-та дивізія морської піхоти швидко просувалася вздовж західного узбережжя, тоді як армійський XXIV корпус повернув на південь; 4–5 квітня 7-ма і 96-та дивізії почали натрапляти на зовнішні позиції японської лінії Сюрі.
1945.04.07Вихід і загибель «Ямато»; спеціальні атаки «Кікусуй № 1»
6–7 квітня японці розпочали першу масовану спеціальну атаку «Кікусуй»: сотні літаків атакували американські кораблі біля Окінави, потопивши або пошкодивши кілька есмінців. Водночас Сейїті Іто вивів із Токуями лінкор «Ямато», легкий крейсер «Яхаґі» та вісім есмінців із пальним лише в один бік, плануючи викинути «Ямато» на мілину біля берега Окінави як «непотоплювану батарею». Опівдні 7 квітня близько 380 палубних літаків 58-го оперативного з'єднання атакували на південний захід від Кюсю; уражений «Ямато» перекинувся й вибухнув, разом із ним загинуло близько 3000 осіб, а з десяти кораблів з'єднання було потоплено шість.
1945.04.09Хребет Какадзу
З 9 квітня 96-та дивізія раз у раз штурмувала хребет Какадзу. Перед цим крутим хребтом пролягав глибокий яр, а японська 62-га дивізія сховала міномети й кулемети на зворотному схилі та в гробницях, тож американських солдатів, які видиралися на гребінь, накривало вогнем. Японська нічна контратака 12–14 квітня також зазнала тяжких втрат. Згодом у бій увели 27-му дивізію, але Какадзу так і не вдалося взяти фронтальним штурмом до того, як 24 квітня японці відійшли з власної волі.
1945.04.19Загальний наступ XXIV корпусу; півострів Мотобу та острів Іе
19 квітня після найпотужнішої в історії наземної артпідготовки силами 27 кораблів, понад 650 літаків і 324 гармат XXIV корпус атакував трьома дивізіями в одну лінію. Проте японці, сховані в тунелях, не постраждали, а американці того дня втратили близько 720 осіб, майже не просунувшись. На півночі 6-та дивізія морської піхоти взяла гору Яе-даке на півострові Мотобу й знищила загін Удо; 77-ма дивізія з 16 квітня атакувала острів Іе, де 18-го від кулі загинув військовий кореспондент Ерні Пайл.
1945.04.29Уступ Маеда (Хексо-Рідж)
24 квітня японці залишили лінію Какадзу й відійшли на другий оборонний рубіж, центром якого був уступ Маеда. 29 квітня 77-ма дивізія змінила знекровлену 96-ту дивізію й атакувала цю прямовисну скелю заввишки близько 50 м; сторони тиждень билися за її гребінь, що переходив з рук у руки. Санітар Десмонд Досс, який не мав при собі зброї, одного за одним спустив на мотузці зі скелі десятки поранених і згодом отримав Медаль Пошани.
1945.05.04Провал японського контрнаступу
Начальник штабу Ісаму Тьо наполегливо домагався контрнаступу. 4 травня 24-та дивізія за повної артилерійської підтримки атакувала від Сюрі на північ, малі судна намагалися висадити обхідні десанти вздовж обох узбереж, а водночас розпочалася п'ята операція особливого призначення «Кікусуй». Контрнаступ швидко захлинувся під американським вогнем; за два дні японці втратили близько 5000–7000 осіб і більшу частину артилерії й більше не змогли провести жодного великого наступу. Усідзіма згодом визнав, що Яхара мав рацію, наполягаючи на обороні.
1945.05.1110-та армія атакує по всьому фронту
11 травня Бакнер вишикував у лінію дві дивізії морської піхоти та дві армійські дивізії для загального наступу на лінію Сюрі: на заході 6-та дивізія морської піхоти підходила до північних околиць Нахи, 1-ша дивізія морської піхоти вела запеклі бої біля Дакесі й Вани, а 77-ма і 96-та дивізії атакували на північний схід від замку Сюрі. Безперервні зливи перетворили поле бою на трясовину, у якій грузли танки й вантажівки постачання.
1945.05.18Пагорб Цукрова Голова і Конічний пагорб
Цукрову Голову — горбок заввишки лише з десяток метрів на північних околицях Нахи — прикривали розташовані позаду пагорби Підкова і Півмісяць. 6-та дивізія морської піхоти штурмувала його тиждень починаючи з 12 травня; позиція понад десять разів переходила з рук у руки, доки 18 травня її нарешті не взяли ціною близько 2600 втрат і понад 1300 випадків бойової втоми. На сході 96-та дивізія з 13 травня захопила Конічний пагорб, відкривши східний фланг лінії Сюрі.
1945.05.29Падіння замку Сюрі
Після прориву обох флангів лінії Сюрі Мітсуру Усідзіма 22 травня вирішив залишити Сюрі й з 26 травня під прикриттям дощових ночей відходив до південного краю острова, залишивши ар'єргарди для стримування переслідування. 29 травня рота 1-ї дивізії морської піхоти увірвалася в замок Сюрі, уже перетворений артилерією на руїни. Американці не змогли вчасно організувати переслідування в багнюці сезону дощів, і головні сили японців — близько 30 000 осіб — відійшли на південь, на лінію Яедзю-даке — Йоза-даке. У бої було втягнуто й велику кількість цивільних, що ховалися на півдні.
1945.06.04Півострів Ороку: загибель морського угруповання
4 червня 6-та дивізія морської піхоти висадилася на півострові Ороку з плавучих машин з протилежного берега гавані Нахи й оточила морське угруповання контрадмірала Мінору Оти. Після десяти днів запеклих боїв більшість із приблизно 4000 моряків загинули; Ота покінчив із собою в підземному штабі 13 червня, перед тим надіславши телеграму з проханням надалі «виявити особливу турботу» про жителів префектури Окінава. На півдні армійські частини почали підходити до уступу Яедзю-даке — Йоза-даке.
1945.06.18Загибель Бакнера; крах південного оборонного рубежу
У середині червня американці прорвали уступи Яедзю-даке і Йоза-даке, і рештки японських сил були затиснуті на півострові Кіян і в районі Мабуні. 18 червня генерал-лейтенант Бакнер загинув від уламків японського снаряда на передовому спостережному пункті біля Медзадо — один із найвищих за званням американських офіцерів, що загинули в Другій світовій війні. Печери на південному краю острова були переповнені солдатами та цивільними біженцями; багато цивільних загинули від артилерійського вогню, вогнеметів і примусових «групових самогубств», а інші вийшли з печер, піддавшись умовлянням американців і американських перекладачів японського походження.
1945.06.22Мабуні: самогубство Усідзіми й завершення битви
21 червня американці оголосили Окінаву «захопленою». Близько 22 червня (за іншими даними — у ніч на 23-тє) Мітсуру Усідзіма та Ісаму Тьо покінчили із собою біля входу до штабної печери на пагорбі Мабуні, що поклало край організованому опору 32-ї армії; Хіроміті Яхару взяли в полон, коли він змішався з цивільними. Зачистка тривала до кінця червня, поступово виявляли розпорошених японських військових і цивільних, що переховувалися. Після війни Окінава перебувала під управлінням США до 1972 року.