✦ WAR REPLAY
Усі війни › Арабо-ізраїльські війни (1948–1982)

Арабо-ізраїльські війни (1948–1982)

1947.11.29 — 1985.06.10
Відкрити інтерактивну мапу →

Після ухвалення Плану ООН щодо поділу Палестини 1947 року в Підмандатній Палестині спалахнула громадянська війна; у травні 1948 року Ізраїль проголосив незалежність, арабські держави ввели свої армії, а війна завершилася лініями перемир'я 1949 року, і близько 700 000 палестинців стали біженцями. 1956 року Ізраїль, Велика Британія і Франція напали на Єгипет і відступили під тиском США та СРСР; у Шестиденній війні 1967 року Ізраїль захопив Синай, Газу, Західний берег і Голанські висоти; 1973 року Єгипет і Сирія завдали удару в Йом-Кіпур, після чого Єгипет та Ізраїль уклали мир і Синай повернули Єгипту; 1982 року Ізраїль вторгся в Ліван і взяв в облогу Бейрут, а ООП відійшла. Натисніть ▶, щоб відтворити, або перетягуйте шкалу часу; натисніть ⚔, щоб відкрити основні битви.

Основні битви

Командувачі

Хронологія

1947.11.29Генеральна Асамблея ООН ухвалює План поділу Палестини

Генеральна Асамблея ООН 33 голосами проти 13 за 10 утриманих ухвалила Резолюцію 181, яка рекомендувала після завершення Британського мандата поділити Палестину на єврейську та арабську держави, а Єрусалим з околицями передати під міжнародне управління. За планом єврейська держава отримувала близько 55% території, арабська — близько 42%; євреї тоді становили приблизно третину населення. Єврейське агентство план прийняло; Вищий арабський комітет і Ліга арабських держав його відкинули.

1947.11.30Спалахує громадянська війна

Наступного дня після голосування щодо поділу палестинські арабські бойовики обстріляли автобус з єврейськими пасажирами поблизу Фаджі, після чого на околицях міст і вздовж доріг почастішали сутички, вибухи та акти помсти. Британські війська, що ще залишалися в країні, здебільшого підтримували лише той порядок, який був потрібен для їхнього виведення. З січня 1948 року до Палестини почали прибувати добровольці Арабської визвольної армії Ліги арабських держав, а Армія священної війни Абд аль-Кадіра аль-Хусейні перерізала дороги на Єрусалим.

1948.04.03 — 1948.04.20Операція «Нахшон» і бій за аль-Кастал

Оскільки постачання приблизно 100 000 єврейських мешканців обложеного Західного Єрусалима було перерване, Хагана розпочала операцію «Нахшон», зосередивши близько 1500 бійців, щоб відкрити дорогу Тель-Авів — Єрусалим. У боях за село аль-Кастал 8 квітня загинув Абд аль-Кадір аль-Хусейні, найвідоміший арабський командир, після чого його сили залишили село. Кілька колон прорвалися до міста, але дорогу невдовзі знову перерізали. На цьому етапі Хагана почала втілювати план «Далет», спрямований на закріплення територій, відведених єврейській державі за планом поділу, і ключових пунктів на шляхах до них. Відкрити мапу битви →

1948.04.09Різанина в Дейр-Ясіні

Близько 120 бійців єврейських підпільних організацій Іргун і Легі атакували село Дейр-Ясін на західній околиці Єрусалима. Селяни чинили опір, і під час боїв та після них було вбито багатьох мешканців, зокрема жінок і дітей. Широко поширеною тоді цифрою було 254; дослідження Університету Бірзейт 1987 року та більшість істориків відтоді оцінюють кількість загиблих приблизно у 107–120 осіб. Єврейське агентство та Хагана засудили напад. Звістка про ці події викликала велику паніку серед арабського населення і, як вважають, прискорила подальший вихід. Відкрити мапу битви →

1948.04.13Різанина медичної колони до лікарні «Гадаса»

Колону, що прямувала до лікарні «Гадаса» на горі Скопус, арабські сили атакували із засідки в районі Шейх-Джаррах; машини загорілися й кілька годин перебували під обстрілом, а розташовані поблизу британські війська не поспішали втрутитися. Загинули 78 єврейських лікарів, медсестер, студентів, пацієнтів і супровідників та один британський солдат. Арабська сторона назвала напад відплатою за Дейр-Ясін. Відкрити мапу битви →

1948.04.22Хайфа, Тверія, Яффа і Цфат переходять з рук у руки

Хагана взяла Тверію 18 квітня і Хайфу 22 квітня, і переважна більшість арабських мешканців обох міст виїхала; Цфат перейшов з рук у руки 10 травня, Яффа — 13 травня. До кінця мандата близько 250 000–300 000 палестинських арабів залишили свої домівки. Причини виходу — бої та страх, вигнання єврейськими силами, ранній від'їзд еліти та заклики арабських сторін до евакуації — досі є предметом дискусії серед істориків.

1948.05.13Падіння Гуш-Еціону

Чотири єврейські поселення Гуш-Еціону в Хевронських горах на південь від Єрусалима захопили Арабський легіон і місцеві нерегулярні загони. У Кфар-Еціоні загинули близько 120–130 оборонців і мешканців, багато з них — уже після того, як склали зброю, і вижили лише одиниці; інші три поселення капітулювали наступного дня, і близько 320 осіб вивезли до Йорданії як військовополонених.

1948.05.14Декларація незалежності Ізраїлю

Британський мандат завершився опівночі 14 травня. Того ж дня по обіді Бен-Гуріон зачитав у Тель-Авівському музеї Декларацію незалежності, проголосивши Державу Ізраїль. Президент США Трумен визнав її де-факто через 11 хвилин, а Радянський Союз визнав де-юре 17 травня. Масове вигнання та втечу населення, що настали потім, палестинці називають Накбою («катастрофою»).

1948.05.15Арабські армії входять до Палестини

Ліга арабських держав оголосила про військове втручання. Єгипетські сили перетнули кордон біля Рафаха й рушили на північ уздовж узбережжя, а інша колона просувалася через Ауджу до Беер-Шеви; Арабський легіон Трансйорданії форсував Йордан і ввійшов на Західний берег; іракська армія перейшла річку поблизу Гешера; сирійська армія атакувала від південного краю Тиверіадського озера в напрямку Цемаха; а ліванська армія зосередилася на північному кордоні. Того дня єгипетська авіація бомбардувала Тель-Авів. Так війна з громадянської перетворилася на міждержавну; кожна сторона спочатку задіяла приблизно 20 000–30 000 військових.

1948.05.18 — 1948.05.20Бої за Цемах і Даганію

Сирійська 1-ша піхотна бригада з танками, бронеавтомобілями та артилерією захопила Цемах на південному березі Тиверіадського озера і 20 травня атакувала кібуци Даганія-Алеф і Даганія-Бет. Оборонці знищили кілька танків, що прорвалися за периметр, пляшками із запалювальною сумішшю та протитанковими гранатометами PIAT, вогонь відкрили й кілька щойно доставлених старих гірських гармат, і сирійці відступили. Після цього вони шукали прориву північніше, в напрямку Мішмар-га-Ярдена.

1948.05.19 — 1948.05.24Арабський легіон входить до Єрусалима

Відгукнувшись на заклики арабських бійців у Старому місті, Арабський легіон 19 травня ввійшов до Єрусалима з півночі через Шейх-Джаррах, відрізавши анклав на горі Скопус. Сили Пальмаху 18-го ненадовго прорвалися до Єврейського кварталу Старого міста через Сіонську браму, але не змогли втримати прохід. 23–24 травня Арабський легіон атакував монастир Нотр-Дам за мурами; його бронеавтомобілі та піхота зазнали важких втрат під ізраїльським вогнем, і штурм зупинили. На півдні кібуц Рамат-Рахель кілька разів переходив з рук у руки під атаками єгипетських сил і «Братів-мусульман» та йорданських військ. Відкрити мапу битви →

1948.05.25 — 1948.05.31Битва за Латрун (операція «Бін-Нун»)

Поліцейський форт Латрун панував над дорогою на Єрусалим. Рано-вранці 25 травня щойно сформована 7-ма бригада та батальйон бригади «Александроні» вже після світанку пішли в атаку відкритою місцевістю, потрапили під нищівний вогонь артилерії й кулеметів 4-го полку Арабського легіону і змушені були відступити; багато бійців були іммігрантами, які щойно зійшли з кораблів і майже не мали підготовки. За даними, зібраними у Вікіпедії, загинуло понад сімдесят ізраїльтян (вищі цифри, що поширювалися тоді, дослідники відкинули). Друга атака 30–31 травня також зазнала невдачі. Відкрити мапу битви →

1948.05.28Єврейський квартал Старого міста капітулює

Після майже двотижневої облоги, вичерпавши боєприпаси, Єврейський квартал Старого міста капітулював перед Арабським легіоном під командуванням Абдалли ет-Телля. Близько 1300 літніх людей, жінок і дітей вивели через Сіонську браму до Західного Єрусалима, а близько 300 чоловіків вивезли до Йорданії як військовополонених. Згодом було зруйновано багато синагог кварталу, зокрема синагогу Хурва. Відтоді й до 1967 року Старе місто і Східний Єрусалим перебували під контролем Йорданії. Відкрити мапу битви →

1948.05.29Єгипетська армія зупиняється на північ від Ісдуда

Узявши Яд-Мордехай, єгипетська прибережна колона дійшла до Ісдуда, приблизно за 35 км від Тель-Авіва. Бригада «Гіваті» підірвала невеликий міст перед нею (згодом названий Ад-Халом — «досі»), чотири щойно отримані винищувачі Avia S-199 ізраїльських ВПС здійснили свій перший виліт, обстрілявши єгипетську колону, а ізраїльський контрнаступ 2–3 червня також зазнав невдачі. Після цього єгиптяни перейшли до оборони і збудували лінію зі сходу на захід уздовж Маждаль — Фалуджа — Бейт-Гуврін, відрізавши єврейські поселення Негева від півночі. Відкрити мапу битви →

1948.06.03Битва за Дженін

Частини бригад «Кармелі» і «Голані» рушили на південь з Ізреельської долини, щоб спробувати взяти Дженін і послабити тиск на центральний фронт, і ненадовго ввірвалися до міста; після прибуття іракського підкріплення та контратаки ізраїльські сили відійшли 3–4 червня. Відтоді й до перемир'я Самарійський «трикутник» залишався в руках іракців.

1948.06.07Падіння Ніцаніма

Єгипетські сили атакували прибережний кібуц Ніцанім піхотою, бронеавтомобілями та за підтримки авіації; оборонці капітулювали, протримавшись добу, — 33 загинули, понад 100 потрапили в полон. Це було одне з небагатьох єврейських поселень, захоплених єгипетською армією під час війни.

1948.06.10Відкривається «Бірманська дорога»; падає Мішмар-га-Ярден

Щоб обійти Латрун, ізраїльські сили проклали схилами пагорбів між Хульдою, Бейт-Сусіном і Баб-ель-Вадом імпровізовану дорогу, спочатку перевозячи вантажі на мулах і переносячи на собі; з 10 червня нею могли їздити машини, що послабило облогу Західного Єрусалима. Тієї ночі Міккі Маркуса, американського офіцера-добровольця, який командував Єрусалимським фронтом, помилково застрелив один з його власних вартових. Того ж дня сирійці захопили поселення Мішмар-га-Ярден на захід від Йордану й утримували його до 1949 року. Відкрити мапу битви →

1948.06.11Перше перемир'я

Набуло чинності чотиритижневе перемир'я за посередництва посередника ООН Фольке Бернадотта (до 8 липня). ООН запровадила ембарго на постачання зброї обом сторонам, але під час перемир'я Ізраїль отримав велику кількість зброї та літаків із Чехословаччини та інших країн і продовжував мобілізацію, тоді як арабським арміям було важко поповнювати запаси. 20–22 червня корабель зі зброєю Іргуну «Альталена» потрапив під вогонь ЦАХАЛ біля Тель-Авіва і загорівся; загинули 16 членів Іргуну і 3 військовослужбовці, а підпільні формування згодом влилися в єдину армію.

1948.07.11 — 1948.07.14Операція «Дані»: вихід із Лода і Рамли

Після завершення перемир'я Ізраїль розпочав операцію «Дані». 11 липня 89-й батальйон Даяна ввірвався до Лода; наступного дня в місті почалася стрілянина, і під час її придушення ізраїльськими силами загинуло багато мешканців — близько 250 за ізраїльськими записами та дослідженнями таких істориків, як Бенні Морріс, а за палестинськими даними більше. 12–13 липня ізраїльські сили наказали мешканцям обох міст залишити їх (Рабін згодом у мемуарах згадував про знак від Бен-Гуріона), і близько 50 000–70 000 людей пішки в літню спеку рушили до позицій Арабського легіону; свідчення про кількість загиблих у дорозі різняться — від десятків до сотень. Це було наймасовіше одноразове вигнання за всю війну.

1948.07.16Операція «Декель»: Назарет капітулює

7-ма бригада та інші частини просунулися від Хайфської затоки до Нижньої Галилеї й захопили Шфарам; 16 липня Назарет капітулював, отримавши гарантії для своїх мешканців і святих місць. На відміну від Лода, більшість мешканців Назарета залишилася, і згодом місто стало найбільшим арабським містом Ізраїлю. Арабська визвольна армія відійшла в гори північної Галилеї.

1948.07.18Друге перемир'я; Латрун і Старе місто так і не взято

«Десять днів» завершилися, і набуло чинності друге перемир'я, згодом продовжене на невизначений термін. Ізраїльські сили знову атакували Латрун 8–9 червня (операція «Йорам») і 15–18 липня, а Старе місто Єрусалима — в ніч з 16 на 17 липня (операція «Кедем»), щоразу безуспішно; обидва залишалися в руках Йорданії до 1967 року. Відкрити мапу битви →

1948.09.17Убивство Бернадотта

Посередника ООН графа Бернадотта застрелили в його автомобілі в Єрусалимі члени єврейської підпільної організації Легі; загинув і французький спостерігач полковник Серо, який їхав разом із ним. План Бернадотта передбачав передати Негев арабській стороні, а Галилею — Ізраїлю, і дозволити біженцям повернутися; жодна сторона ним не була задоволена. Після цього ізраїльський уряд заборонив Легі, але вбивць так і не судили. Посередником замість нього став американський дипломат Ральф Банч.

1948.10.15 — 1948.10.22Операція «Йоав»

Пославшись на напад на колону постачання поблизу Фалуджі, ізраїльський Південний фронт розпочав операцію «Йоав», атакувавши єгипетську лінію «схід — захід» з півночі та півдня за підтримки авіації й артилерії. Після запеклих боїв у таких місцях, як висоти Хулейкат, ізраїльські сили відкрили коридор до Негева, 21 жовтня взяли Беер-Шеву, а 22-го набуло чинності припинення вогню. Того ж дня вибухові катери ізраїльського флоту потопили єгипетський флагман «Емір Фарук». Близько 4000 єгипетських військових опинилися в оточенні в котлі Фалуджа — Ірак-ель-Маншія. Відкрити мапу битви →

1948.10.21Беер-Шева переходить з рук у руки

Ізраїльські 8-ма бригада і бригада «Негев» атакували із заходу та півночі, і єгипетський гарнізон капітулював після кількох годин бою; після цього арабських мешканців міста виселили. Захоплення Беер-Шеви дало Ізраїлю опорний пункт на півночі Негева і підважило пропозицію плану Бернадотта передати Негев арабській стороні. Відкрити мапу битви →

1948.10.29Різанина в ад-Даваймі

На завершальному етапі операції «Йоав» ізраїльський 89-й батальйон увійшов до села ад-Давайма на захід від Хеврона, майже не зустрівши опору, і вбив велику кількість мешканців. Тодішнє внутрішнє ізраїльське розслідування оцінило кількість загиблих приблизно у 80–100 осіб; свідчення палестинців, отримані комісією ООН з перемир'я, називали сотні. Ці події тривалий час не оприлюднювалися, і жодного з учасників не судили.

1948.10.29 — 1948.10.31Операція «Хірам»

Чотири ізраїльські бригади — 7-ма, «Одед», «Голані» і «Кармелі» — зі сходу, заходу й півдня зійшлися на Арабську визвольну армію в північній Галилеї та за 60 годин зайняли всю Галилею; сили Каукджі відійшли до Лівану, а ізраїльські сили також перетнули кордон і зайняли близько 14 сіл у Лівані. Історики, зокрема Морріс, задокументували вбивства селян у Сафсафі, Саліхі, Джиші, Ейлабуні та Хулі в Лівані; мешканців деяких сіл вигнали, тоді як інші (особливо в друзьких і християнських селах) залишилися.

1948.11.09Єгипетська армія відходить з Ісдуда й Маждаля

Після операції «Йоав» єгипетська прибережна колона опинилася під загрозою оточення і близько 5 листопада відійшла з Ісдуда й Маждаля до Гази; 9-го ізраїльські сили взяли поліцейський форт Ірак-Сувейдан. Єгипетські війська у Фалуджинському котлі (серед них майор Насер, тоді штабний офіцер батальйону) відмовилися капітулювати і під командуванням Саїда Тахи трималися до перемир'я. Відкрити мапу битви →

1948.12.11Резолюція 194 Генеральної Асамблеї ООН

Генеральна Асамблея ООН ухвалила Резолюцію 194. Її пункт 11 постановляв, що біженцям, які бажають повернутися до своїх домівок і жити в мирі з сусідами, слід дозволити це зробити якомога швидше, а тим, хто вирішить не повертатися, слід виплатити компенсацію за майно; резолюція також заснувала Погоджувальну комісію ООН з питань Палестини й підтвердила інтернаціоналізацію Єрусалима. Арабські держави тоді проголосували проти, а Ізраїль згодом відмовився від масового повернення біженців.

1948.12.22 — 1949.01.07Операція «Хорев»

Під зимовими дощами ізраїльський Південний фронт розпочав свій останній великий наступ, обійшовши єгипетські позиції старою римською дорогою; 27 грудня він узяв Ауджу, потім перетнув міжнародний кордон і ввійшов на Синай, узяв Абу-Агейлу й наблизився до Ель-Аріша. Велика Британія виступила з попередженням, посилаючись на англо-єгипетський договір 1936 року, тиск чинили й США; на початку січня 1949 року ізраїльські сили залишили Синай і повернули на Рафах.

1949.01.07Збиті британські літаки; припинення вогню між Єгиптом та Ізраїлем

7 січня чотири Spitfire і один Tempest Королівських ВПС, що вели розвідку ізраїльських пересувань поблизу кордону, були збиті ізраїльською авіацією та вогнем із землі; загинули двоє британських пілотів. Того ж дня по обіді набуло чинності припинення вогню між Єгиптом та Ізраїлем, і Єгипет погодився на переговори про перемир'я на Родосі.

1949.02.24Угода про перемир'я між Єгиптом та Ізраїлем

За посередництва виконувача обов'язків посередника ООН Ральфа Банча Єгипет та Ізраїль підписали на Родосі угоду про перемир'я: гарнізон Фалуджинського котла повернувся до Єгипту зі зброєю, Єгипет зберіг Сектор Гази, а район навколо Ауджі став демілітаризованою зоною. В угоді зазначалося, що лінія перемир'я не є політичним кордоном. За цю роботу Банч отримав Нобелівську премію миру 1950 року. Близько 3000 селян у котлі мали бути під захистом, але більшість невдовзі виїхала.

1949.03.05 — 1949.03.10Операція «Увда»: вихід до Умм-ер-Рашраша

Бригада «Негев» західним маршрутом і бригада «Голані» через Араву просунулися на південь майже без опору і 10 березня досягли поліцейського посту Умм-ер-Рашраш на березі затоки Акаба, де солдати підняли прапор, намальований чорнилом на простирадлі («чорнильний прапор»). Згодом тут збудували Ейлат. У той самий час бригада «Александроні» вийшла до Ейн-Геді на західному березі Мертвого моря.

1949.03.23Угода про перемир'я між Ліваном та Ізраїлем

Ліван та Ізраїль підписали угоду про перемир'я в Рас-ен-Накурі на кордоні; лінія перемир'я пройшла колишнім кордоном мандата, а ізраїльські сили вийшли з ліванських сіл, зайнятих під час операції «Хірам».

1949.04.03Угода про перемир'я між Йорданією та Ізраїлем

Йорданія та Ізраїль підписали угоду про перемир'я на Родосі. Ірак у переговорах участі не брав, і його сектор перейшов під контроль Йорданії; натомість Йорданія поступилася Ізраїлю низкою арабських сіл уздовж Ваді-Ари та західного краю «Трикутника». Єрусалим поділили по фактичній лінії фронту: Східний Єрусалим і Старе місто опинилися під контролем Йорданії. 1950 року Йорданія офіційно анексувала Західний берег; цю анексію визнали лише кілька країн.

1949.05.11Ізраїль вступає до ООН

Генеральна Асамблея ООН 37 голосами проти 12 за 9 утриманих прийняла Ізраїль до складу держав-членів. Резолюція посилалася на резолюції 181 і 194, а представник Ізраїлю під час обговорення виступив із заявами щодо статусу Єрусалима та питання біженців.

1949.07.20Сирійсько-ізраїльське перемир'я: Арабо-ізраїльська війна 1947—1949 завершується

Сирія та Ізраїль підписали угоду про перемир'я; сирійські сили вийшли з Мішмар-га-Ярдена та інших районів, які стали демілітаризованими зонами й згодом неодноразово ставали осередками конфлікту. За даними, зібраними у Вікіпедії, загинули близько 6000 ізраїльтян (приблизно 1% тодішнього єврейського населення), близько 3700–7000 військових арабських армій, а кількість загиблих палестинських арабів (комбатантів і цивільних) оцінюють від 3000 до 13 000.

1949.12.08Питання біженців і заснування БАПОР

Генеральна Асамблея ООН ухвалила Резолюцію 302, заснувавши Близькосхідне агентство ООН для допомоги палестинським біженцям та організації робіт (БАПОР, UNRWA), яке 1950 року розпочало роботу в Газі, на Західному березі, в Йорданії, Лівані та Сирії. Оцінки кількості палестинських біженців різняться: близько 520 000 за даними уряду Ізраїлю, близько 710 000 за даними Погоджувальної комісії ООН і понад 900 000 за палестинськими джерелами; понад 400 арабських сіл було покинуто або зруйновано. Протягом наступних двох десятиліть сотні тисяч євреїв також виїхали або були вигнані з арабських країн та Ірану, більшість із них переселилася до Ізраїлю.

1956.07.26Насер націоналізує Компанію Суецького каналу

Через тиждень після того, як США і Велика Британія відкликали пропозицію фінансувати Асуанську греблю, Насер на масовому мітингу в Александрії оголосив про націоналізацію Компанії Суецького каналу, контрольованої британським і французьким капіталом, щоб фінансувати греблю з доходів каналу, і пообіцяв компенсацію акціонерам. Канал був головним шляхом імпорту нафти до Великої Британії, і Велика Британія та Франція відразу почали планувати військову операцію; Ізраїль, своєю чергою, стикався з єгипетською блокадою Тиранської протоки та транскордонними рейдами з Гази.

1956.10.24Севрський протокол

22–24 жовтня представники Великої Британії, Франції та Ізраїлю таємно зустрілися в Севрі під Парижем (поза межами карти) і домовилися, що Ізраїль атакує Синай, після чого Велика Британія і Франція висунуть ультиматум і займуть зону каналу під приводом «роз'єднання воюючих сторін і захисту каналу». Британський уряд багато років заперечував існування угоди, доки в 1990-х роках поступово не з'явилися документи.

1956.10.29Різанина в Кафр-Касемі

У день початку війни Прикордонна поліція Ізраїлю запровадила в арабських селах уздовж кордону з Йорданією ранню комендантську годину. Мешканців Кафр-Касема, які, не знаючи про це, поверталися з роботи, біля в'їзду до села розстріляв поліцейський взвод; загинули 49 осіб (зокрема жінки, діти й ненароджена дитина). 1958 року ізраїльський суд засудив вісьмох поліцейських, чиї вироки згодом значно пом'якшили. Згодом кілька ізраїльських лідерів публічно попросили вибачення за вбивства або засудили їх.

1956.10.29Операція «Кадеш»: парашутисти десантуються біля перевалу Мітла

Близько 17:00 395 бійців ізраїльського 890-го парашутно-десантного батальйону десантувалися поблизу Меморіалу Паркера біля східного краю перевалу Мітла, глибоко на Синаї, приблизно за 70 км від каналу, створивши «загрозу каналу», яка мала виправдати англо-французьке втручання. Водночас 202-га парашутно-десантна бригада Шарона перетнула кордон біля Кунтілли й стрімко рушила через Тамад і Нахль їм на підтримку, з'єднавшись із парашутистами в ніч на 30-те. Відкрити мапу битви →

1956.10.30Англо-французький ультиматум

Велика Британія і Франція вимагали, щоб Єгипет та Ізраїль протягом 12 годин припинили вогонь, кожен відвів війська на 16 км від обох берегів каналу і дозволив розмістити англо-французькі сили в Порт-Саїді, Ісмаїлії та Суеці. Оскільки ізраїльські сили тоді ще були далеко від каналу, ультиматум фактично вимагав виходу із Синаю лише від Єгипту; Єгипет відмовився. Того ж дня Велика Британія і Франція заветували в Раді Безпеки американську резолюцію про припинення вогню.

1956.10.31Бій за перевал Мітла

Без дозволу Шарон відправив у перевал «розвідувальний» загін, який потрапив у засідку: єгипетські війська зайняли печери й скельні позиції з обох боків ущелини; знадобився день запеклих боїв, щоб очистити перевал. Ізраїльські втрати становили 38 загиблих і близько 120 поранених, єгипетські — близько 150–260. Цей дорогий бій після війни спричинив критику Шарона в ЦАХАЛ. Відкрити мапу битви →

1956.10.31Англо-французькі авіаудари по єгипетських аеродромах (операція «Мушкетер»)

Від того вечора британські бомбардувальники з Кіпру й Мальти та палубна авіація в Середземному морі почали бомбардувати єгипетські аеродроми, і за наступні два дні більшість ВПС Єгипту було знищено на землі. Єгипет затопив у каналі десятки суден, і канал залишався закритим до квітня 1957 року. Того ж дня єгипетський есмінець «Ібрагім аль-Аваль», обстрілявши Хайфу, був захоплений у морі ізраїльськими та французькими кораблями.

1956.10.31 — 1956.11.02Битва при Абу-Агейлі — Умм-Катефі

7-ма бронетанкова бригада Бен-Арі, введена в бій раніше за планом, через перевал Дайка вийшла в тил укріпленого району Абу-Агейла, 31-го захопила перехрестя й продовжила переслідування на захід; повторні лобові штурми 10-ї та 37-ї бригад на позиції Умм-Катеф зазнали невдачі з важкими втратами. У ніч з 1 на 2 листопада, отримавши наказ про загальний відступ, гарнізон єгипетської 6-ї бригади залишив позиції. Відкрити мапу битви →

1956.11.01 — 1956.11.03Падають Рафах, Ель-Аріш і Газа

1 листопада 77-ма дивізія Ласкова прорвала оборону Рафаха, а 27-ма бронетанкова бригада просунулася на захід прибережною дорогою, 2-го зайняла Ель-Аріш, а 3-го вийшла в точку приблизно за 16 км на схід від каналу. Місто Газа капітулювало 2-го, Хан-Юніс узято 3-го. За доповіддю директора БАПОР, коли ізраїльські сили ввійшли до Хан-Юніса, загинули близько 275 палестинців, а ще 111 — під час обшукової операції в Рафаху 12 листопада; Ізраїль заявив, що збройний опір тоді ще тривав, і заперечив ці цифри та опис подій.

1956.11.02Генеральна Асамблея ООН закликає до припинення вогню

Оскільки Велика Британія і Франція скористалися правом вето в Раді Безпеки, питання за процедурою «Єдність на користь миру» передали на надзвичайну спеціальну сесію Генеральної Асамблеї ООН. Асамблея 64 голосами проти 5 ухвалила Резолюцію 997, закликавши до негайного припинення вогню й відведення всіх сил за лінії перемир'я; 4 листопада на пропозицію міністра закордонних справ Канади Лестера Пірсона вона ухвалила рішення створити Надзвичайні збройні сили ООН.

1956.11.05Шарм-ель-Шейх переходить з рук у руки; англо-французький десант

9-та бригада Йоффе пройшла понад 300 км на південь бездоріжжям уздовж західного узбережжя затоки Акаба і вранці 5 листопада взяла Шарм-ель-Шейх; частина 202-ї бригади підійшла із заходу через Ет-Тур; Тиранську протоку було відкрито для ізраїльського судноплавства. Рано-вранці того ж дня британський 3-й парашутний батальйон десантувався на аеродром Гаміль на захід від Порт-Саїда, а французький 2-й колоніальний парашутний полк — біля мостів Расуа на каналі; увечері радянський лідер Булганін надіслав листи Великій Британії, Франції та Ізраїлю, натякаючи на можливе застосування ракет. Відкрити мапу битви →

1956.11.06Англо-французька висадка в Порт-Саїді

Морські піхотинці 40-го і 42-го загонів командос висадилися на пляжах Порт-Саїда під прикриттям корабельної артилерії, а 45-й загін висадився з гелікоптерів — це був перший в історії великомасштабний гелікоптерний десант; французькі сили висадилися в Порт-Фуаді. Після запеклих вуличних боїв англо-французькі сили взяли Порт-Саїд, і танки рушили на південь дамбою вздовж каналу, але до опівнічного припинення вогню дійшли лише до Ель-Капа. Оцінки загиблих єгипетських військових і цивільних у Порт-Саїді коливаються від сотень до понад тисячі. Відкрити мапу битви →

1956.11.07Тиск США та СРСР; набуває чинності припинення вогню

США відмовилися надати допомогу під час атаки на фунт стерлінгів і постачати замісну нафту, а адміністрація Ейзенхауера публічно виступила проти дій трьох країн; Радянський Союз водночас вдався до погроз. Велика Британія оголосила про припинення вогню 6 листопада, за нею — Франція, і опівночі припинення вогню набуло чинності. За даними, зібраними у Вікіпедії, загинули близько 170–230 ізраїльтян, 16–22 британських і 10–16 французьких військовослужбовців; втрати єгипетських військових становили близько 1650–3000 загиблих, ще близько 1000 цивільних загинули.

1956.11.15Надзвичайні збройні сили ООН прибувають до Єгипту

Перші підрозділи Надзвичайних збройних сил ООН (з Данії, Норвегії, Колумбії та інших країн) за згодою Єгипту прибули до зони каналу, а потім розгорнулися в Порт-Саїді, щоб наглядати за виведенням англо-французьких військ і припиненням вогню між Єгиптом та Ізраїлем. Це були перші збройні миротворчі сили ООН.

1956.12.22Велика Британія і Франція залишають Порт-Саїд

Останні британські та французькі війська залишили Порт-Саїд, передавши зону каналу Надзвичайним збройним силам ООН. Іден пішов у відставку в січні 1957 року; кризу широко вважають віхою занепаду впливу Великої Британії та Франції як колоніальних держав на Близькому Сході, тоді як авторитет Насера в арабському світі значно зріс.

1957.03.08Ізраїль виходить із Гази та Шарм-ель-Шейха

Під тривалим тиском США та ООН і після отримання американських гарантій свободи судноплавства Тиранською протокою Ізраїль 7–8 березня вивів війська із Сектору Гази та Шарм-ель-Шейха, а Надзвичайні збройні сили ООН розгорнулися на єгипетському боці кордону та біля входу до протоки. Єгипетсько-ізраїльський кордон залишався відносно спокійним наступне десятиліття, доки в травні 1967 року Єгипет не зажадав виведення цих сил.

1967.06.05Операція «Мокед»: удари ізраїльської авіації по єгипетських аеродромах

У травні Єгипет зажадав виведення Надзвичайних збройних сил ООН із Синаю, оголосив про закриття Тиранської протоки і підписав оборонний пакт з Йорданією; уряд Ізраїлю ухвалив рішення про превентивний удар. З 7:45 ранку 5 червня майже всі бойові літаки ВПС Ізраїлю, пролетівши на малій висоті над Середземним морем, хвиля за хвилею бомбардували злітні смуги і стоянки понад десяти єгипетських аеродромів. За даними, зведеними у Вікіпедії, того ранку на землі було знищено близько 300 або більше єгипетських літаків, тоді як Ізраїль втратив близько 19; дані про єгипетські втрати є спірними.

1967.06.05Дивізія Таля проривається біля Рафаха і Хан-Юніса

84-та бронетанкова дивізія Ісраеля Таля, яку очолювала 7-ма бронетанкова бригада, прорвалася на південному кінці Сектору Гази і билася з єгипетською 7-ю піхотною дивізією та 20-ю дивізією Армії визволення Палестини біля Хан-Юніса і Рафаха; потім вона прорвала прохід Джираді вздовж прибережної дороги, і до вечора її авангард вийшов до околиць Ель-Аріша. Обидві сторони зазнали важких втрат у районі Рафаха. Відкрити мапу битви →

1967.06.05 — 1967.06.06Битва при Абу-Агейлі — Умм-Катефі

38-ма дивізія Шарона вночі атакувала укріплений район Абу-Агейла — Умм-Катеф: десантники висадилися з гелікоптерів у тилу єгипетських артилерійських позицій, піхота одну за одною очищала траншеї, наступаючи з дюн на півночі, а танки атакували з фронту і з флангу та тилу. Рано-вранці 6-го рубіж єгипетської 2-ї піхотної дивізії було прорвано, що відкрило дорогу в центральний Синай. Відкрити мапу битви →

1967.06.05Йорданія вступає у війну; Ізраїль завдає ударів по йорданських, сирійських та іракських аеродромах

Уранці йорданські сили почали обстріл уздовж єрусалимської лінії перемир'я і зайняли район Будинку уряду, де розміщувався штаб ООН; йорданська, сирійська та іракська авіація завдала ударів по кількох цілях в Ізраїлі. З полудня ВПС Ізраїлю переключилися на удари по аеродромах Амман і Мафрак у Йорданії, кількох сирійських аеродромах та іракській авіабазі H-3; Королівські ВПС Йорданії були майже повністю знищені.

1967.06.05 — 1967.06.07Починається битва за Єрусалим

Після того як йорданські сили зайняли Будинок уряду, Єрусалимська бригада ЦАХАЛ того ж дня повернула його і просунулася на південь до Цур-Бахера; 10-та механізована бригада «Харель» атакувала з пагорбів на північ від Єрусалима в напрямку Радара і Бідду, перерізавши йорданську дорогу на Рамаллу; 55-ту парашутно-десантну бригаду Гура вночі ввели в місто. Відкрити мапу битви →

1967.06.06Бій за Пагорб боєприпасів

Удосвіта 6 червня 66-й батальйон 55-ї парашутно-десантної бригади атакував Пагорб боєприпасів і Поліцейську школу на півночі Єрусалима, близько 4 годин ведучи ближній бій у траншеях і бункерах із 2-м батальйоном йорданського Арабського легіону, що оборонявся. За даними Вікіпедії, загинули 36 ізраїльтян і 71 йорданець; бій відкрив дорогу до анклаву на горі Скопус. Відкрити мапу битви →

1967.06.06Газа і Ель-Аріш падають; дивізія Йоффе долає дюни

Дивізія Таля захопила Ель-Аріш і направила частину сил на південь до Бір-Лахфана; інші сили ЦАХАЛ захопили місто Газа. 31-ша дивізія Йоффе пройшла через дюни, які вважалися майже непрохідними для техніки, і перехопила біля Бір-Лахфана єгипетську бронетехніку, що рухалася на північ як підкріплення. До вечора вся перша єгипетська оборонна лінія на півночі та сході Синаю впала. Відкрити мапу битви →

1967.06.06Дженін, Кабатія і північ Західного берега

36-та дивізія Елада Пеледа просувалася на південь з Ізреельської долини, захопила Дженін і билася з танками M48 йорданської 40-ї бронетанкової бригади на розв'язці Кабатія. Того ж дня ЦАХАЛ також захопив Латрунський виступ і Калькілію, відкривши дорогу Тель-Авів — Єрусалим.

1967.06.06Амер наказує загальний відхід єгипетських сил із Синаю

Після падіння Абу-Агейли та Ель-Аріша фельдмаршал Амер того вечора наказав усім частинам на Синаї відійти на захід від каналу, але плану відходу не розробили. Відхід швидко перетворився на безладну втечу: велика кількість техніки і військ ринула до перевалів Мітла і Гіді та до переправ через канал.

1967.06.07ЦАХАЛ входить до Старого міста Єрусалима

Узявши Оливну гору і хребет Августи-Вікторії, 55-та парашутно-десантна бригада прорвалася до Старого міста через Левові ворота і близько 10-ї ранку вийшла до Храмової гори і Стіни Плачу. Більшість йорданських оборонців відійшли вночі. Після війни Ізраїль оголосив про розширення муніципальних меж Єрусалима, поширивши свою адміністрацію на Східний Єрусалим; Рада Безпеки ООН і більшість країн цієї зміни не визнають. Відкрити мапу битви →

1967.06.07Шарм-еш-Шейх переходить з рук у руки

Коли торпедні катери і десантники ЦАХАЛ дісталися Шарм-еш-Шейха, єгипетський гарнізон уже пішов; Ізраїль оголосив, що Тиранська протока знову відкрита для судноплавства. Закриття Тиранської протоки було однією з безпосередніх причин передвоєнної кризи.

1967.06.07 — 1967.06.08Західний берег: Наблус, Єрихон, Віфлеєм, Хеврон

7-го ЦАХАЛ захопив Наблус, Єрихон і Віфлеєм; йорданські сили відійшли на східний берег річки Йордан, і мости через річку згодом підірвали; 8-го Хеврон перейшов з рук у руки без бою. Того ж вечора Йорданія погодилася на припинення вогню, до якого закликала Рада Безпеки. За даними БАПОР та інших джерел, під час війни і після неї близько 200 000–300 000 палестинців покинули Західний берег і переїхали до Йорданії.

1967.06.07 — 1967.06.08Перевал Мітла і Бір-Гіфгафа

Частина дивізії Йоффе першою вийшла до східного кінця перевалу Мітла; дивізія Таля вступила в бій з єгипетською 4-ю бронетанковою дивізією біля Бір-Гіфгафи, а дивізія Шарона рушила на південь, щоб перехопити єгипетську 6-ту механізовану дивізію, що відходила від Кунтілли. Єгипетські сили, що відступали, зазнали важких втрат від авіаударів і танкового вогню перед перевалами, залишивши сотні машин. Відкрити мапу битви →

1967.06.08Інцидент з USS Liberty

Американське судно технічної розвідки USS Liberty було атаковане ізраїльськими літаками і торпедними катерами у водах на північ від Ель-Аріша; 34 члени американського екіпажу загинули, понад 170 були поранені. Ізраїль заявив, що помилково ідентифікував судно, приніс вибачення і виплатив компенсацію; американське та ізраїльське розслідування дійшли висновку, що атака була помилковою, але деякі з тих, хто вижив, і дослідники досі оскаржують цей висновок.

1967.06.08ЦАХАЛ виходить до Суецького каналу; Єгипет погоджується на припинення вогню

Дивізія Таля північним маршрутом вийшла до Кантари, а дивізія Йоффе через перевал Мітла вийшла на берег навпроти південної частини каналу; увесь Синайський півострів перейшов з рук у руки. Того ж вечора Єгипет погодився на заклик Ради Безпеки припинити вогонь. Відкрити мапу битви →

1967.06.09Штурм Голанських висот: Тель-Фахр

Протягом перших чотирьох днів війни Сирія переважно обстрілювала міста і села на півночі Галілеї. 9 червня Ізраїль ухвалив рішення атакувати: 8-ма бронетанкова бригада Мандлера піднялася крутими схилами північної частини висот, а бригада «Голані» після кількох годин ближнього бою з сирійськими військами захопила укріплені позиції Тель-Фахр і Тель-Азазіят. Того дня ЦАХАЛ пробив пролом на північній ділянці. Відкрити мапу битви →

1967.06.09Насер оголошує про відставку

У телезверненні Насер узяв на себе відповідальність за поразку і оголосив про відставку; у Каїрі та інших містах спалахнули масові демонстрації із закликами залишитися, і наступного дня він відкликав відставку. Фельдмаршала Амера та інших вищих командирів усунули з посад; Амер помер під домашнім арештом у вересні того ж року.

1967.06.10Кунейтра падає; припинення вогню між Сирією та Ізраїлем

ЦАХАЛ одночасно наступав з північного пролому і від Тиверіадського озера на півдні; сирійське радіо оголосило про падіння Кунейтри ще до прибуття ізраїльських військ, після чого сирійські сили відійшли. Припинення вогню набуло чинності о 18:30 того ж дня. За даними, зведеними у Вікіпедії, у Шестиденній війні загинули близько 780–1000 ізраїльтян; Єгипет втратив близько 10 000–15 000 убитими або зниклими безвісти, Йорданія — близько 700 (за деякими оцінками — до 6000), Сирія — близько 2500. Відкрити мапу битви →

1967.09.01Хартумський арабський саміт

Глави арабських держав зібралися в столиці Судану Хартумі (за південним краєм карти) й ухвалили резолюцію, що закріпила позицію «ні миру, ні визнання, ні переговорів» щодо Ізраїлю; нафтовидобувні держави погодилися надати фінансову допомогу Єгипту та Йорданії.

1967.10.21Потоплення есмінця INS Eilat

Ракетні катери ВМС Єгипту типу «Комар» з гавані Порт-Саїда випустили радянські протикорабельні ракети П-15 «Терміт» (Styx) і потопили ізраїльський есмінець INS Eilat, що патрулював біля північного Синаю; загинули 47 членів екіпажу. Це був перший в історії випадок потоплення бойового корабля протикорабельними ракетами. Через кілька днів ЦАХАЛ обстріляв нафтопереробні заводи Суеца.

1967.11.22Резолюція Ради Безпеки ООН 242

Рада Безпеки ООН одноголосно ухвалила резолюцію 242, яка закликала до «виведення ізраїльських збройних сил з територій, окупованих під час нещодавнього конфлікту», а також до припинення всіх станів війни, визнання суверенітету кожної держави в регіоні та її права жити в мирі в безпечних і визнаних кордонах і до справедливого врегулювання проблеми біженців. Розбіжність між англійським і французьким текстами щодо того, чи вжито слово «території» з означеним артиклем, сторони відтоді тлумачать по-різному.

1968.03.21Битва при Караме

Бронетехніка і десантники ЦАХАЛ перетнули річку Йордан, щоб атакувати табори палестинських бойовиків у містечку Караме в долині Йордану; йорданська армія вступила в бій з артилерією і танками. Після приблизно 15 годин боїв ЦАХАЛ відійшов. За оцінками, наведеними у Вікіпедії, загинули 28–33 ізраїльтяни, 40–84 йорданські військовослужбовці і близько 100–200 палестинських бійців; обидві сторони заявили про перемогу, а битва значно підняла авторитет ФАТХ та інших угруповань в арабському світі.

1969.03.08Війна на виснаження починається по-справжньому

Насер оголосив про початок етапу «виснаження»; єгипетські сили вели масовані артилерійські обстріли лінії Бар-Лева вздовж каналу і направляли командос у рейди на інший берег. 9 березня начальник штабу Єгипту Абдель Мунім Ріяд загинув від вогню ізраїльської артилерії, інспектуючи передові позиції в Ісмаїлії. ЦАХАЛ відповідав артилерією, авіаударами й операціями командос.

1969.09.09Операція «Равів»: рейд ЦАХАЛ через Суецьку затоку

ЦАХАЛ на десантних суднах переправив через Суецьку затоку захоплені танки і бронемашини, замасковані під єгипетські, і близько 10 годин здійснював рейд уздовж прибережної дороги на західному березі, знищивши кілька радарних станцій і військових таборів, після чого відійшов.

1970.01.07 — 1970.04.13Глибокі бомбардування в межах операції «Пріха» і розгортання радянських сил ППО

ВПС Ізраїлю застосовували винищувачі-бомбардувальники F-4 «Фантом» для ударів углибині Єгипту, бомбардуючи військові цілі навколо Каїра. 8 квітня під час одного з нальотів було уражено школу в Бахр-ель-Бакарі в дельті Нілу, загинули понад 40 дітей; Ізраїль заявив, що вважав цей об'єкт військовим. Насер звернувся по допомогу до СРСР, радянські частини ППО і льотчики розгорнулися в Єгипті, і згодом Ізраїль припинив глибокі бомбардування.

1970.07.30Повітряний бій в операції «Рімон 20»

Використавши «Міражі» як приманку, ВПС Ізраїлю влаштували засідку на групу МіГ-21, пілотованих радянськими льотчиками, над західним берегом Суецької затоки і збили 4–5 з них, не втративши жодного ізраїльського літака. Бій змусив і Радянський Союз, і Ізраїль усвідомити небезпеку неконтрольованої ескалації конфлікту і сприяв досягненню припинення вогню.

1970.08.07Припинення вогню у Війні на виснаження

За посередництва державного секретаря США Роджерса Єгипет, Йорданія та Ізраїль погодилися на припинення вогню із замороженням змін у розташуванні військ у межах 50 км обабіч каналу; утім, після набуття чинності припиненням вогню Єгипет висунув позиції ракет SA-2 і SA-3 ближче до каналу, і Ізраїль заявив протест. За всю Війну на виснаження загинули близько 1400 ізраїльтян (включно з цивільними); оцінки єгипетських втрат коливаються від кількох тисяч до 10 000.

1970.09.28Насер помирає, наступником стає Садат

Насер помер від серцевого нападу після арабського саміту, скликаного для врегулювання конфлікту між Йорданією і палестинськими збройними угрупованнями («Чорний вересень»); на його похорон прийшли мільйони людей. У жовтні президентом обрали віцепрезидента Садата.

1972.07.18Садат висилає радянських військових радників

Садат оголосив, що близько 15 000–20 000 радянських військових радників і фахівців мають залишити Єгипет, висловивши невдоволення тим, що СРСР зволікає з постачанням наступальної зброї, і залишивши простір для контактів зі США. Проте й після цього Радянський Союз продовжував постачати Єгипту зброю.

1973.10.06Операція «Бадр»: єгипетські сили форсують Суецький канал

О 14:00 6 жовтня (у юдейський День спокути, Йом-Кіпур, і десятий день Рамадану) близько 200 єгипетських літаків завдали ударів по аеродромах, радарних станціях і командних пунктах на Синаї, одночасно відкрили вогонь близько 2000 гармат. Перша хвиля піхоти переправилася через канал на гумових човнах; сапери розмивали піщані вали водометами високого тиску і наводили понтонні мости. До ночі п'ять піхотних дивізій єгипетських 2-ї і 3-ї армій створили плацдарми на східному березі і під прикриттям зенітних ракет відбивали контратаки ЦАХАЛ. Відкрити мапу битви →

1973.10.06Сирія атакує Голанські висоти; спостережний пост на горі Хермон падає

У ту саму мить сирійські 5-та, 7-ма і 9-та піхотні дивізії під прикриттям близько 1400 гармат атакували вздовж усієї Пурпурової лінії, тоді як у ЦАХАЛ на висотах були лише дві бронетанкові бригади — 7-ма і 188-ма — з близько 170 танками. На південній ділянці сирійські сили подолали протитанковий рів у напрямку Рафіда і Кудне. Сирійські командос висадилися з гелікоптерів і захопили спостережний пост ЦАХАЛ на горі Хермон. Відкрити мапу битви →

1973.10.07Падіння лінії Бар-Лева

Більшість із 16 передових опорних пунктів лінії Бар-Лева на східному березі каналу протягом 24 годин були оточені або захоплені; решта оборонців або прорвалися, або здалися, близько 200 потрапили в полон. Танки Синайської дивізії ЦАХАЛ (Мандлер) раз у раз кидалися на деблокування опорних пунктів і зазнали тяжких втрат від РПГ-7 і протитанкових ракет «Малютка» (Sagger), застосованих єгипетською піхотою; до ранку 7-го дивізія втратила понад половину зі своїх приблизно 290 танків. Відкрити мапу битви →

1973.10.07Криза на півдні Голан: бригаду «Барак» знищено, сирійські сили наближаються до Нафаха

Сирійську 1-шу бронетанкову дивізію ввели в пролом на південній ділянці; 188-ма бронетанкова бригада «Барак» була майже повністю знищена, її командир Бен-Шохам загинув. Сирійський авангард наблизився до табору Нафах, де розміщувався штаб Північного округу, а деякі частини підійшли на кілька кілометрів до Тиверіадського озера. Резервні частини ЦАХАЛ відправляли на висоти поодинці, щоб закрити прориви ще до завершення їхнього формування, а ВПС Ізраїлю зазнали важких втрат, атакуючи сирійські сили. Відкрити мапу битви →

1973.10.08Контрудар ЦАХАЛ на Синаї зазнає невдачі

Дивізії ЦАХАЛ Адана і Шарона отримали наказ контратакувати плацдарми на каналі. Дивізія Адана атакувала в лоб єгипетську 2-гу дивізію між Ель-Фірданом і Ісмаїлією; не маючи підтримки піхоти й артилерії, вона потрапила під вогонь танків, протитанкових ракет і артилерії і втратила кілька десятків танків. В Ізраїлі цей день став відомий як «Чорний понеділок», після чого ЦАХАЛ перейшов до оборони, вичікуючи слушної нагоди. Відкрити мапу битви →

1973.10.09Долина сліз: 7-ма бронетанкова бригада утримує північний рубіж

З 6 до 9 жовтня 7-ма бронетанкова бригада під командуванням Бен-Гала утримувала долину між хребтами Хермоніт і Бустер, відбиваючи неодноразові атаки сирійських 7-ї піхотної дивізії, 3-ї бронетанкової дивізії і Республіканської гвардії. 9-го, коли в бригаді залишалися боєздатними лише кілька танків, сирійці почали відходити, залишивши в долині сотні знищених танків і бронемашин. Того ж дня ЦАХАЛ почав завдавати авіаударів по штабу Генерального штабу Сирії в Дамаску. Відкрити мапу битви →

1973.10.10ЦАХАЛ відновлює Пурпурову лінію

Контрудари трьох дивізій — 36-ї, 146-ї і 210-ї — витіснили сирійські сили з південної і центральної ділянок. До вечора 10-го ЦАХАЛ знову контролював усі Голанські висоти на захід від лінії припинення вогню 1967 року; сирійські сили втратили кілька сотень танків. Відкрити мапу битви →

1973.10.11ЦАХАЛ просувається в Сирію

36-та і 210-ва дивізії ЦАХАЛ перетнули Пурпурову лінію на північній ділянці й атакували на північ від дороги Кунейтра — Дамаск у напрямку Хан-Арнаби і Мазраат-Бейт-Джана, щоб змусити Сирію вийти з війни або принаймні відсунути лінію фронту від Голан.

1973.10.12 — 1973.10.133-тя іракська бронетанкова дивізія вступає в бій

Після тривалого маршу 3-тя іракська бронетанкова дивізія 12–13-го атакувала південний фланг виступу ЦАХАЛ; у районі Тель-Машари вона потрапила в засідку ЦАХАЛ і зазнала важких втрат, але змусила ЦАХАЛ сповільнити просування. Згодом на сирійський фронт перейшла і йорданська 40-ва бронетанкова бригада. Авангард ЦАХАЛ зупинився на південь від Саси, приблизно за 40 км від Дамаска.

1973.10.14Операція «Нікель Грасс»: повітряний міст США

З 9 жовтня Радянський Союз перекидав зброю Єгипту і Сирії повітрям і морем. 14 жовтня США розпочали операцію «Нікель Грасс», доставляючи транспортними літаками C-5 і C-141 через Азорські острови танки, артилерію і боєприпаси до Ізраїлю; до 14 листопада було доставлено близько 22 000 тонн військових вантажів, також безпосередньо постачалися літаки для поповнення ВПС Ізраїлю.

1973.10.14Єгипетський наступ 14 жовтня

Щоб послабити тиск на сирійський фронт, Єгипет перекинув через канал більшу частину резервних 4-ї і 21-ї бронетанкових дивізій і атакував шістьма напрямками на перевали Мітла і Гіді та Рефідім, вийшовши за межі прикриття своїх зенітних ракет. ЦАХАЛ зустрів атаку танками, протитанковими ракетами й авіацією; за даними Вікіпедії, було знищено близько 250 єгипетських танків, тоді як уражено менше 40 ізраїльських. Того дня в командувача єгипетської 2-ї армії Мамуна стався серцевий напад.

1973.10.15Операція «Газель»: ЦАХАЛ форсує канал біля Девесуара

У ніч на 16-те 143-тя дивізія Шарона використала виявлений розвідкою розрив на стику єгипетських 2-ї і 3-ї армій і вийшла до каналу від північного краю Великого Гіркого озера. 243-тя парашутно-десантна бригада Матта удосвіта 16-го переправилася через канал біля Девесуара на гумових човнах і створила плацдарм на західному березі; слідом на поромах переправилися танки, які почали рейди на позиції єгипетських зенітних ракет. Відкрити мапу битви →

1973.10.16Йорданська 40-ва бронетанкова бригада вступає в бій

Направлена Йорданією 40-ва бронетанкова бригада у взаємодії з іракськими і сирійськими силами 16-го і 19-го контратакувала виступ ЦАХАЛ на південній ділянці Голанського фронту, не досягнувши успіху. Згодом оприлюднені матеріали свідчать про існування мовчазної домовленості між Йорданією та Ізраїлем якомога уникати безпосередніх боїв.

1973.10.16 — 1973.10.17Битва за Китайську ферму

Поблизу сільськогосподарської дослідної станції, відомої як «Китайська ферма», 14-та бронетанкова бригада ЦАХАЛ та інші частини билися з єгипетськими 16-ю піхотною і 21-ю бронетанковою дивізіями за контроль над дорогами «Акавіш» і «Тіртур», що вели до пункту переправи; бої з перемінним успіхом тривали всю ніч і наступний день. 17-го ЦАХАЛ нарешті відкрив коридор і влаштував засідку на єгипетську 25-ту окрему бронетанкову бригаду, що рухалася на північ уздовж східного берега Великого Гіркого озера. За даними Вікіпедії, загинули близько 300 ізраїльтян; єгипетські втрати також були важкими. Відкрити мапу битви →

1973.10.17Арабські нафтовидобувні країни скорочують видобуток і запроваджують нафтове ембарго

Члени Організації арабських країн — експортерів нафти (ОАПЕК) зібралися в Кувейті й вирішили щомісяця скорочувати видобуток нафти, а згодом запровадили нафтове ембарго проти США, Нідерландів та інших країн, що підтримували Ізраїль. За кілька місяців ціни на сиру нафту зросли приблизно втричі, що спричинило першу нафтову кризу. Ембарго тривало до березня 1974 року.

1973.10.18Дивізія Адана переправляється і просувається на південь

У ніч з 17 на 18 жовтня ЦАХАЛ завершив наведення понтонного мосту; переправившись, 162-га дивізія Адана розгорнулася на захід і південь, знищивши кілька позицій зенітних ракет на західному березі і відкривши повітряний простір для ВПС Ізраїлю. Потім канал форсував і Маген, який замінив загиблого Мандлера на посаді командира 252-ї дивізії, і рушив на південь. Відкрити мапу битви →

1973.10.19 — 1973.10.22Битва за Ісмаїлію

Дивізія Шарона атакувала з плацдарму на північ у напрямку Ісмаїлії, щоб відрізати тил єгипетської 2-ї армії. Єгипетські десантники і командос «Саіка» чинили ешелонований опір серед зрошувальних каналів і садів на південь від міста; ЦАХАЛ просувався повільно і на момент припинення вогню ще перебував на південних околицях.

1973.10.22Резолюція Ради Безпеки ООН 338 і перше припинення вогню

Резолюцію 338, спільно запропоновану США і Радянським Союзом, ухвалили вдосвіта 22 жовтня; вона закликала припинити вогонь протягом 12 годин і розпочати виконання резолюції 242. Припинення вогню набуло чинності о 18:52 того ж вечора, але бої на західному березі каналу невдовзі відновилися, і кожна сторона звинувачувала іншу в порушенні припинення вогню.

1973.10.22ЦАХАЛ повертає гору Хермон

Бригада «Голані» і десантники атакували гору Хермон у ніч з 21 на 22 жовтня; після запеклих боїв бригада «Голані» повернула спостережний пост ЦАХАЛ, втрачений 6 жовтня, а десантники, висадившись з гелікоптерів, узяли позиції на вершині з сирійського боку.

1973.10.23Єгипетську 3-тю армію оточено

Після зриву припинення вогню дивізії ЦАХАЛ Адана і Магена продовжили просування на південь, перерізали дорогу Каїр — Суец і 24-го вийшли до Адабії на березі Суецької затоки, відрізавши з тилу близько 30 000 військовослужбовців єгипетської 3-ї армії на східному березі каналу разом із містом Суец. 23-го Рада Безпеки ухвалила резолюцію 339, що закликала сторони повернутися на позиції 22-го.

1973.10.24Битва за Суец

Дивізія Адана направила бронетанкову бригаду і десантників у місто Суец з півночі та заходу; на вулицях міста вони потрапили в засідку єгипетських військ і ополчення і, зазнавши важких втрат, відійшли з міської території. Місто так і не впало. 24 жовтня відзначається як національний день єгипетської провінції Суец.

1973.10.25Остаточне припинення вогню

Радянський Союз дав зрозуміти, що може направити війська в односторонньому порядку, і США підвищили рівень готовності своїх ядерних сил по всьому світу до DEFCON 3; Рада Безпеки ухвалила резолюцію 340 про створення других Надзвичайних збройних сил ООН. 25 жовтня припинення вогню нарешті втрималося. За даними, зведеними у Вікіпедії, загинули близько 2500–2800 ізраїльтян; оцінки загиблих з арабського боку коливаються від близько 8000 до 18 500. Переговори на 101-му кілометрі та дві угоди про роз'єднання військ, що відбулися згодом, зрештою привели до Кемп-Девідських угод 1978 року і єгипетсько-ізраїльського мирного договору 1979 року.

1978.09.17Кемп-Девідські угоди

Президент Єгипту Садат і прем'єр-міністр Ізраїлю Бегін за участі президента США Картера після 13 днів переговорів підписали в Кемп-Девіді (штат Меріленд, поза межами карти) дві рамкові угоди: Ізраїль поетапно поверне Синайський півострів, дві країни укладуть мирний договір, а також визначено рамки палестинської «автономії» на Західному березі та в Газі. Після цього Ліга арабських держав призупинила членство Єгипту.

1979.03.26Єгипетсько-ізраїльський мирний договір

Садат і Бегін підписали мирний договір у Білому домі; Єгипет став першою арабською країною, що визнала Ізраїль, а Ізраїль зобов'язався протягом трьох років вийти із Синаю. Садата вбили під час військового параду в Каїрі в жовтні 1981 року.

1982.04.25Увесь Синай повернуто Єгипту

Ізраїль завершив виведення військ за договором, і останню частину Синаю (зокрема Шарм-ель-Шейх) повернули Єгипту; перед цим ізраїльські сили примусово евакуювали та знесли поселення Ям'іт на півночі Синаю. Невеликий прикордонний район Таба згодом, 1989 року, за рішенням міжнародного арбітражу відійшов Єгипту.

1982.06.03Замах на ізраїльського посла Аргова

Шломо Аргова, посла Ізраїлю у Великій Британії, було тяжко поранено пострілом біля готелю в Лондоні (поза межами карти); він залишився паралізованим до кінця життя. Нападники належали до Організації Абу Ніделя, ворожої до Арафата й виключеної з ООП. Ізраїльський уряд поклав відповідальність на ООП загалом і назвав замах безпосереднім приводом для вторгнення.

1982.06.04 — 1982.06.05Авіаудари по Бейруту і транскордонні артилерійські обстріли

Ізраїльська авіація бомбардувала Бейрутське спортивне містечко та об'єкти ООП на півдні Лівану; ООП відповіла обстрілом півночі Ізраїлю з артилерії та реактивними снарядами «Катюша», порушивши припинення вогню, досягнуте за посередництва посланника США Хабіба в липні 1981 року.

1982.06.06Починається операція «Мир Галилеї»

Близько 60 000–78 000 ізраїльських військових і понад тисяча танків увійшли до Лівану трьома напрямками: західним — уздовж узбережжя до Тіра й Сайди, центральним — через Набатію, і східним — проти сирійської армії в південній частині долини Бекаа. Проголошеною метою ізраїльського уряду було відкинути ООП на 40 км на північ від кордону; план міністра оборони Шарона йшов далі й передбачав витіснення ООП з Бейрута та встановлення проізраїльського ліванського уряду. Ліван тоді перебував у розпалі громадянської війни, що почалася 1975 року.

1982.06.06 — 1982.06.07Бій за замок Бофор

Замок Бофор, збудований за доби хрестоносців на скелі над річкою Літані, ООП використовувала для спостереження й обстрілу півночі Ізраїлю. У ніч на 6 червня розвідувальна рота бригади «Голані» в темряві штурмувала замок, у ближньому бою позиція за позицією вибиваючи оборонців; загинули 6 ізраїльтян, зокрема командир роти Гоні Гарнік. Наступного дня замок відвідали Бегін і Шарон.

1982.06.07 — 1982.06.09Тір, Сайда і висадка в гирлі річки Авалі

На узбережжі ізраїльські сили оточили Тір і сусідні табори біженців, як-от Рашидія, і взяли їх після кількаденних боїв; інше угруповання висадилося з моря в гирлі річки Авалі на північ від Сайди і разом із силами, що наступали з півдня, атакувало Сайду з двох боків. У таборі біженців Айн-ель-Хільве на околиці Сайди палестинські бійці трималися до середини червня. Втрати серед цивільного населення в прибережних містах і таборах були важкими.

1982.06.08Бій за Джеззін: пряме зіткнення ізраїльських і сирійських сил

Сили ізраїльського центрального напрямку просунулися на північ від Набатії, вступили в бій із сирійським гарнізоном Джеззіна і взяли місто — це було перше великомасштабне наземне зіткнення двох армій з 1973 року. 10 червня ізраїльську 162-гу дивізію затримали сирійські командос біля Айн-Зхальти в горах Шуф.

1982.06.09Операція «Медведка 19»: битва за ППО в долині Бекаа

Ізраїльська авіація за допомогою безпілотників змусила сирійські радари ППО увімкнутися, а потім атакувала позиції ЗРК SA-6 та інших у долині Бекаа протирадіолокаційними ракетами, далекобійною артилерією та засобами радіоелектронного придушення; за ізраїльськими та західними даними, у перший день було знищено 17 із 19 ракетних батарей (решту — наступного дня). У повітряних боях 9–11 червня Ізраїль заявив про понад 80 збитих сирійських літаків без жодних власних втрат у повітряних боях; Сирія повідомила про значно менші втрати й заявила, що збила кілька ізраїльських літаків. Відкрити мапу битви →

1982.06.10 — 1982.06.11Бій під Султан-Якубом

Ізраїльський танковий батальйон, що вночі просувався східним берегом озера Караун до дороги Бейрут — Дамаск, заблукав у район села Султан-Якуб серед сирійських позицій, опинився в оточенні з трьох боків і прорвався під прикриттям артилерії; загинуло понад 20 ізраїльтян, було втрачено кілька танків, а кілька військових зникли безвісти. Останки трьох зниклих згодом повернули: Захарі Баумеля передали Ізраїлю 2019 року за посередництва Росії, Цві Фельдмана 2025 року повернули із Сирії під час спеціальної ізраїльської операції, а Єгуду Каца — у серпні 2026 року під час спільної операції ЦАХАЛ і Моссаду.

1982.06.11Припинення вогню між Ізраїлем і Сирією; ізраїльські сили наближаються до Бейрута

Опівдні 11 червня набуло чинності припинення вогню між Ізраїлем і Сирією, і відтоді фронт у долині Бекаа здебільшого залишався нерухомим. На узбережжі ізраїльські сили взяли Дамур і вели бої з палестинськими силами біля Халде; 10 червня під час нападу поблизу Дамура загинув колишній заступник начальника Генерального штабу Єкутіель Адам. Відкрити мапу битви →

1982.06.13Ізраїльські сили виходять до Баабди; Західний Бейрут оточено

Ізраїльські сили просунулися з гір Шуф на північ до Баабди, де розташований президентський палац, і з'єдналися з християнським ополченням «Ліванські сили», яке контролювало Східний Бейрут; близько 500 000 мешканців Західного Бейрута разом з ООП, ліванськими лівими силами та сирійською 85-ю бригадою опинилися в оточенні в місті. Облога тривала близько 10 тижнів. Відкрити мапу битви →

1982.06.22 — 1982.06.26Бої за дорогу Бейрут — Дамаск

Після припинення вогню ізраїльські сили продовжували просуватися на схід, захопили ділянку дороги Бейрут — Дамаск між Алеєм і Бхамдуном і перерізали головний шлях між Бейрутом і Сирією. Сирійські сили відійшли до Софара й долини Бекаа; обидві сторони зазнали значних втрат. Відкрити мапу битви →

1982.07.03 — 1982.08.11Облога Західного Бейрута

Ізраїльські сили безперервно обстрілювали й бомбардували Західний Бейрут із суші, моря й повітря, неодноразово відрізаючи місту воду, електрику, постачання продовольства й пального, водночас проводячи обмежені наземні атаки в південних передмістях Бейрута та вздовж лінії переходу біля Музею; 1–4 серпня вони захопили район аеропорту. Посланник США Хабіб курсував між сторонами, домовляючись про умови евакуації ООП. Відкрити мапу битви →

1982.08.12Обстріл «чорного четверга»

Ізраїльські сили близько 11 годин обстрілювали Західний Бейрут з моря, суші та повітря; загинули сотні людей (за ліванськими даними). Того дня президент Рейган зателефонував Бегіну і висловив різке невдоволення; після цього ізраїльський кабінет позбавив Шарона частини повноважень віддавати накази про авіаудари, увечері встановилося припинення вогню, а через тиждень було укладено угоду про евакуацію. Відкрити мапу битви →

1982.08.21 — 1982.09.01ООП евакуюється з Бейрута

Відповідно до плану Хабіба 21–26 серпня розгорнулися Багатонаціональні сили з французьких, американських та італійських військ, щоб наглядати за виходом бійців ООП групами морем і суходолом до Тунісу, Ємену, Сирії та інших країн; оточені сирійські сили також відійшли до долини Бекаа. Дані про кількість евакуйованих різняться; палестинських бійців було приблизно від 11 000 до 14 000. Арафат відплив 30 серпня, і ООП перенесла штаб-квартиру до Тунісу. США та інші країни надали гарантії безпеки палестинським цивільним, які залишилися. Відкрити мапу битви →

1982.08.23Башира Жмайеля обрано президентом

За умов ізраїльського військового контролю ліванський парламент обрав президентом Башира Жмайеля, лідера маронітського християнського ополчення «Ліванські сили»; багато депутатів-мусульман бойкотували голосування. Ізраїль сподівався, що він підпише з Ізраїлем мирний договір, але на переговорах до інавгурації той уникав зобов'язань. Багатонаціональні сили достроково залишили країну 10 вересня.

1982.09.14Убивство Башира Жмайеля

За дев'ять днів до інавгурації Жмайеля вбили внаслідок вибуху в штаб-квартирі партії «Катаїб» у районі Ашрафія у Східному Бейруті. Хабіба Шартуні, члена Сирійської соціал-націоналістичної партії, який заклав бомбу, заарештували, і він зізнався; за нападом, як широко вважали, стояла сирійська розвідка.

1982.09.15Ізраїльські сили входять до Західного Бейрута

Наступного дня після вбивства Жмайеля ізраїльські сили, всупереч домовленостям угоди про евакуацію, увійшли до Західного Бейрута, заявивши, що запобігають безладу й зачищають залишки збройних бійців, і оточили табори біженців Сабра і Шатіла на півдні міста. Відкрити мапу битви →

1982.09.16 — 1982.09.18Різанина в Сабрі та Шатілі

З вечора 16 вересня до ранку 18-го бойовики «Ліванських сил» (під командуванням Елі Хобейки), які за згодою Ізраїлю ввійшли до таборів, щоб «шукати збройних бійців», убили велику кількість палестинських і ліванських шиїтських цивільних у Сабрі та Шатілі; ізраїльські сили контролювали периметр таборів і вночі запускали освітлювальні ракети. Дані про кількість загиблих дуже різняться: ізраїльська комісія Кахана наводила оцінки ізраїльської розвідки — близько 700–800, Палестинський Червоний Півмісяць називав понад 2000, а підрахунки інших дослідників коливаються приблизно від 460 до 3500. Генеральна Асамблея ООН засудила різанину в резолюції в грудні 1982 року. Відкрити мапу битви →

1982.09.29Багатонаціональні сили повертаються до Бейрута

Після різанини в Бейруті розгорнулися другі Багатонаціональні сили зі США, Франції та Італії (згодом до них приєднався невеликий британський контингент), а ізраїльські сили вийшли з міста до південних передмість і гір Шуф. Морська піхота США розмістилася поблизу аеропорту. 21 вересня президентом обрали старшого брата Башира — Аміна Жмайеля.

1983.02.08Доповідь комісії Кахана

Слідча комісія, призначена ізраїльським урядом, дійшла висновку, що різанину безпосередньо вчинило ополчення «Ліванські сили», а Ізраїль несе «непряму відповідальність»; міністр оборони Шарон несе «особисту відповідальність» за те, що знехтував небезпекою різанини, і комісія рекомендувала йому піти у відставку; вона також розкритикувала начальника Генерального штабу Ейтана та інших. 14 лютого Шарон пішов з посади міністра оборони, але залишився в кабінеті. Ліванське розслідування нікого не притягло до відповідальності; Хобейка заперечував звинувачення.

1983.04.18Вибух біля посольства США в Бейруті

Перед посольством США в Західному Бейруті вибухнув автомобіль, начинений вибухівкою; загинули 63 особи, зокрема 17 американців. Відповідальність узяло на себе угруповання, що називало себе «Ісламський джихад»; США пов'язали його з шиїтськими бойовиками, яких підтримував Іран (згодом — «Хезболла»); Іран заперечив причетність.

1983.05.17Угода 17 травня

За посередництва США Ліван та Ізраїль підписали угоду, що передбачала припинення стану війни, поетапне виведення ізраїльських військ і заходи безпеки на півдні Лівану за умови одночасного виведення сирійських військ. Сирія та опозиція в самому Лівані рішуче виступили проти; угода так і не набула чинності, і в березні 1984 року ліванський уряд її скасував.

1983.09.04Ізраїльські сили відходять до річки Авалі

Щоб зменшити втрати, ізраїльські сили в односторонньому порядку відійшли з гір Шуф на рубіж річки Авалі. Друзькі ополчення (за підтримки Сирії) негайно вступили в бої з «Ліванськими силами» та ліванською армією в горах («Гірська війна»); обидві сторони вчиняли різанини цивільних, і велика кількість християнських і друзьких мешканців була змушена покинути домівки.

1983.10.23Вибухи казарм у Бейруті

Дві вантажівки з вибухівкою майже одночасно підірвали казарму морської піхоти США поблизу бейрутського аеропорту і розташування французьких парашутистів; загинули 241 американський військовослужбовець і 58 французьких військових. Відповідальність узяв на себе «Ісламський джихад»; згодом суди США постановили, що відповідальність несуть Іран і «Хезболла», які це заперечують.

1984.02.26Багатонаціональні сили виходять

Після того як ліванська армія в Західному Бейруті розпалася, а рух «Амаль» і друзькі ополчення взяли під контроль західну частину міста, 26 лютого морська піхота США відійшла на кораблі біля узбережжя, а італійські, британські й французькі сили також послідовно залишили країну. Громадянська війна в Лівані тривала до 1990 року.

1985.06.10Ізраїльські сили відходять до «зони безпеки»

У січні 1985 року ізраїльський кабінет ухвалив рішення про триетапне виведення військ; ізраїльські сили залишили Сайду в лютому й завершили виведення в червні, зберігши лише «зону безпеки» завглибшки близько 10–20 км на північ від кордону, яку разом з ними утримувала підтримувана Ізраїлем Армія Південного Лівану (під командуванням Антуана Лахада), — аж до повного виведення 2000 року. За даними, зібраними у Вікіпедії, у 1982–1985 роках загинуло понад 650 ізраїльських військових; за ліванськими даними, лише на етапі вторгнення та облоги в червні–вересні 1982 року загинули близько 17 000–19 000 осіб (зокрема палестинські, ліванські та сирійські комбатанти й цивільні; свідчення щодо частки цивільних різняться), а також загинули близько 1200 сирійських військових. Під час окупації виникло шиїтське збройне угруповання «Хезболла».