✦ WAR REPLAY
Усі війни › Корейська війна

Корейська війна

1950.06.25 — 1953.07.27
Відкрити інтерактивну мапу →

Удосвіта 25 червня 1950 року Корейська народна армія перетнула 38-му паралель. Натисніть ▶, щоб відтворити, або перетягуйте шкалу часу; натисніть ⚔, щоб відкрити основні битви.

Основні битви

Командувачі

Хронологія

1950.06.25Корейська народна армія перетинає 38-му паралель

Близько 4-ї ранку, після артилерійської підготовки, приблизно сім піхотних дивізій КНА і 105-та танкова бригада (близько 150 Т-34-85) перейшли в наступ уздовж усієї 38-ї паралелі. Головні удари завдавалися на напрямках Кесон — Мунсан і Чхорвон — Ийджонбу на Сеул; інші сили атакували Чхунчхон і висадилися на східному узбережжі на південь від Каннина. Армія Республіки Корея чисельністю близько 100 000 осіб не мала танків і майже не мала протитанкової зброї.

1950.06.27Рада Безпеки ухвалює рішення допомогти Південній Кореї

25 червня Рада Безпеки ухвалила резолюцію 82, яка закликала Північну Корею відвести війська на північ від 38-ї паралелі; 27-го резолюція 83 рекомендувала державам-членам надати допомогу Південній Кореї. Радянський представник був відсутній, бойкотуючи Раду через питання представництва Китаю. Того ж дня Трумен наказав повітряним і військово-морським силам США підтримати армію Республіки Корея і направив 7-й флот у Тайванську протоку; 30-го він дозволив застосувати сухопутні війська США, розміщені в Японії.

1950.06.28Падіння Сеула

Удосвіта 28-го армія Республіки Корея передчасно підірвала пішохідний і залізничні мости через річку Ханган, убивши або поранивши кілька сотень біженців і військових, які на них перебували (дані про кількість різняться), і відрізавши шлях відступу великій кількості південнокорейських військ на північ від річки. Того дня 3-тя і 4-та дивізії КНА та танкові частини увійшли до Сеула; уряд Південної Кореї вже переїхав на південь, до Теджона. За три дні боїв армія Республіки Корея втратила майже половину своєї чисельності.

1950.07.05Оперативна група «Сміт»: бій під Осаном

Близько 540 бійців 1-го батальйону 21-го полку 24-ї піхотної дивізії США (підполковник Сміт) спробували заблокувати 4-ту дивізію КНА і 107-й танковий полк на дорозі на північ від Осана. Не маючи ефективної протитанкової зброї, група бачила, як понад тридцять Т-34 пройшли крізь її позицію; потім піхота обійшла її з флангу, і група розпалася та відступила, втративши близько 180 убитими, пораненими і зниклими безвісти. Це був перший наземний бій між американськими військами та Корейською народною армією.

1950.07.07Створено Командування ООН

Резолюція Ради Безпеки 84 уповноважила Сполучені Штати очолити об'єднане командування національних сил, що допомагали Південній Кореї, з правом використання прапора ООН. Наступного дня Трумен призначив Макартура головнокомандувачем сил ООН; 14 липня Лі Синман передав оперативне командування збройними силами Республіки Корея Командуванню ООН. Загалом бойові частини надіслали 16 країн.

1950.07.14 — 1950.07.16Падіння рубежу на річці Кимган

4-та дивізія КНА форсувала Кимган біля Конджу, а 3-тя дивізія — біля Тхепхьонні. Рубежі 34-го і 19-го полків 24-ї дивізії США було прорвано один за одним; 19-й полк обійшли з флангу біля Тхепхьонні, він зазнав важких втрат і відступив до Теджона.

1950.07.19 — 1950.07.20Битва за Теджон

Три дивізії КНА охопили Теджон з півночі та заходу. Під час відходу 24-ту дивізію США було розрізано на кілька частин дорожніми загородами і фланговим вогнем; вона втратила понад 1100 осіб. Її командир генерал-майор Вільям Дін у сум'ятті відірвався від своїх військ, 36 днів переховувався в горах і 25 серпня потрапив у полон — найвищий за званням американський офіцер, полонений у цій війні.

1950.07.20 — 1950.07.316-та дивізія КНА здійснює обхід на південному заході

6-та дивізія КНА просувалася на схід через Чонджу, Кванджу і Сунчхон, майже не зустрічаючи опору, 31 липня взяла Чинджу і створила загрозу Масану та західному тилу Пусана. Генерал-лейтенант Вокер спішно перекинув 25-ту піхотну дивізію з Санджу на південь до Масана, щоб закрити прорив.

1950.07.26 — 1950.07.29Різанина в Ногинрі

7-й кавалерійський полк 1-ї кавалерійської дивізії США відкрив вогонь по біженцях, що тікали на південь, біля залізничного мосту в Ногинрі на схід від Йондона, убивши багатьох цивільних. Широкого розголосу інцидент набув лише після розслідування агентства Associated Press у 1999 році. Уряд Південної Кореї підтвердив близько 250 загиблих і зниклих безвісти (за словами тих, хто вижив, — більше); розслідування Армії США 2001 року визнало факт інциденту, але дійшло висновку, що наказу вищого командування не було.

1950.08.04Утворюється Пусанський периметр

1–4 серпня сили ООН повністю відійшли на схід від річки Нактонган, підірвавши мости біля Вегвана та в інших місцях, і утворили периметр довжиною близько 225 км: на заході — уздовж Нактонгану, на півночі — через пагорби на північ від Вегвана і Йончхона до східного узбережжя. Залізниці й порти всередині периметра продовжували діяти, і Вокер, використовуючи внутрішні комунікації, перекидав резерви, щоб закривати прориви. Відкрити мапу битви →

1950.08.05 — 1950.08.19Перша битва на виступі Нактонгану

4-та дивізія КНА непомітно переправилася через велику закруту Нактонгану на захід від Йонсана і створила плацдарм. Контратаки 24-ї дивізії США зазнали невдачі; 17 серпня в бій ввели 1-шу тимчасову бригаду морської піхоти, яка взяла хребет Обонні, а 19-го відкинула 4-ту дивізію за річку — дивізія втратила понад половину особового складу. Відкрити мапу битви →

1950.08.07 — 1950.08.12Контрнаступ оперативної групи «Кін»

Перший контрнаступ США у війні: оперативна група «Кін», сформована на основі 25-ї дивізії, просунулася від Масана на Чинджу і зіткнулася лоб у лоб із 6-ю дивізією КНА. Після кількох днів важких боїв вона відійшла на вихідні позиції, але зірвала план КНА завдати удару просто на Пусан. Відкрити мапу битви →

1950.08.16«Килимове бомбардування» під Вегваном

Щоб зірвати переправу сил КНА, що зосереджувалися на північний захід від Вегвана, 98 B-29 скинули близько 960 тонн бомб на площу приблизно 70 квадратних кілометрів. Подальша розвідка не виявила відчутних результатів — більша частина головних сил КНА вже покинула район, — і надалі сили ООН рідко так застосовували стратегічні бомбардувальники.

1950.08.18 — 1950.08.25Битва в «Кегельбані»

У довгій вузькій долині біля Табудона на північ від Тегу 13-та і 1-ша дивізії КНА за підтримки танків раз у раз атакували вночі. 27-й піхотний полк США і 1-ша дивізія армії Республіки Корея (Пек Сон Йоп) утрималися, спираючись на висоти обабіч і на артилерію; трасери й снаряди літали туди й назад по дну долини, і американські солдати прозвали її «Кегельбаном». Північні підступи до Тегу вдалося втримати. Відкрити мапу битви →

1950.08.31 — 1950.09.15Вереснева наступальна операція КНА на Нактонгані

КНА зосередила 13 дивізій для одночасного наступу на п'яти напрямках: Масан, виступ Нактонгану, Вегван — Тегу, Йончхон і Пхохан. Рубіж 2-ї дивізії США було розірвано, і КНА ненадовго вийшла до Йонсана; на півночі вона взяла Пхохан, на певний час увірвалася до Йончхона і наблизилася до Кьонджу. Використовуючи панування в повітрі та резерви, сили ООН один за одним ліквідували прориви, тоді як КНА зазнала важких втрат і вичерпала запаси. Відкрити мапу битви →

1950.09.15Інчхонська десантна операція

Операція «Хроміт»: 10-й корпус (1-ша дивізія морської піхоти і 7-ма піхотна дивізія) висадився в Інчхоні. Вольмідо взяли під час ранкового припливу, а з другим, вечірнім, припливом морські піхотинці піднялися на дамби на Червоному і Синьому пляжах, втративши того дня лише близько 200 осіб. В операції брали участь понад 200 кораблів. Висадка перерізала головну лінію постачання сил КНА на півдні. Відкрити мапу битви →

1950.09.16 — 1950.09.26Прорив із Пусанського периметра

8-ма армія 16 вересня перейшла в контрнаступ на всьому фронті, спершу просуваючись повільно; після 22-го, коли в КНА дізналися про падіння Інчхона, її сили по всій лінії почали безладно відступати на північ. Передова оперативна група 7-го кавалерійського полку 1-ї кавалерійської дивізії США прорвалася на північ і 26-го з'єдналася з 7-ю дивізією поблизу Осана. Багато військовослужбовців КНА, які не змогли вирватися, пішли в гори партизанити. Відкрити мапу битви →

1950.09.22 — 1950.09.28Друга битва за Сеул

1-ша дивізія морської піхоти форсувала Ханган і вуличними боями, квартал за кварталом, просувалася в Сеул із заходу та півночі, тоді як 18-та дивізія, 25-та бригада та інші частини КНА вперто оборонялися за барикадами; місто зазнало тяжких руйнувань. До 28-го Сеул було в основному очищено, а 29-го Макартур у будівлі Капітолію повернув столицю Лі Синману. Відкрити мапу битви →

1950.10.01Армія Республіки Корея перетинає 38-му паралель

1 жовтня 3-тя дивізія армії Республіки Корея перетнула 38-му паралель на східному узбережжі й рушила на північ (згодом Південна Корея оголосила цей день Днем збройних сил). Того ж дня Макартур по радіо вимагав від Північної Кореї капітуляції.

1950.10.03Попередження Чжоу Еньлая

Удосвіта 3 жовтня Чжоу Еньлай викликав посла Індії в Китаї К. М. Панікара і попросив його повідомити Сполученим Штатам, що якщо американські війська перетнуть 38-му паралель, Китай «не може стояти осторонь; ми втрутимося». Вашингтон вважав це дипломатичним блефом і не надав йому великого значення.

1950.10.07 — 1950.10.09Американські війська перетинають 38-му паралель

7 жовтня Генеральна Асамблея ООН ухвалила резолюцію 376, яка закликала забезпечити «умови стабільності» на всій території Кореї; Командування ООН сприйняло її як підставу для наступу на північ. 1-ша кавалерійська дивізія США 9-го перетнула 38-му паралель на північ від Кесона і рушила на Кимчхон і Пхеньян.

1950.10.08Китай ухвалює рішення втрутитися

Після неодноразових обговорень у Політбюро ЦК КПК Мао Цзедун 8 жовтня підписав наказ про формування Китайських народних добровольців на основі 13-ї армійської групи Північно-Східної прикордонної оборонної армії, призначивши Пен Дехуая командувачем і політичним комісаром. Потім Чжоу Еньлай вирушив до Радянського Союзу, щоб обговорити зі Сталіним прикриття з повітря, озброєння та спорядження.

1950.10.10Армія Республіки Корея бере Вонсан

1-й корпус армії Республіки Корея просувався на північ уздовж східного узбережжя і 10-го взяв Вонсан. 10-й корпус США планував висадитися у Вонсані, але гавань була сповнена мін радянського виробництва, і траління тривало два тижні; 1-ша дивізія морської піхоти зійшла на берег лише 26 жовтня, коли Вонсан уже давно був у руках союзників.

1950.10.19Сили ООН беруть Пхеньян

1-ша кавалерійська дивізія США з півдня і 1-ша дивізія армії Республіки Корея з південного сходу одночасно ввійшли до Пхеньяна; уряд Північної Кореї та керівництво КНА вже переїхали на північ, у район Канге. Раніше, 15 жовтня, Трумен зустрівся з Макартуром на острові Вейк, де Макартур оцінив масштабне китайське втручання як дуже малоймовірне.

1950.10.19Китайські народні добровольці переходять Ялу

Із настанням сутінків 19 жовтня 38-ма, 39-та, 40-ва і 42-га армії 13-ї армійської групи КНД разом з артилерійськими частинами таємно переправилися через річку Ялу біля Андуна, Чандяньхекоу і Цзі'аня. Війська йшли вночі, вдень відпочивали й ретельно маскувалися, тож повітряна розвідка ООН майже зовсім їх не виявила. Перший ешелон налічував близько 260 000 осіб (за китайськими даними).

1950.10.20Повітряні десанти в Сукчхоні та Сунчхоні

187-ма повітрянодесантна полкова бойова група США висадилася з парашутами в Сукчхоні та Сунчхоні на північ від Пхеньяна, намагаючись відрізати сили КНА, що відступали, і американських військовополонених, яких перевозили на північ. Але головні сили КНА вже відійшли, і десант перехопив лише кілька ар'єргардних частин.

1950.10.25 — 1950.11.05Перша фазова наступальна операція

25 жовтня 40-ва армія КНД влаштувала засідку на частину 2-го полку 6-ї дивізії армії Республіки Корея біля Янсудона на північ від Онджона; у Китаї цей день відзначають як річницю Війни опору Америці й допомоги Кореї. Потім КНД раз у раз били південнокорейські сили в районі Онджона, Хичхона та Унсана; 7-й полк 6-ї дивізії, що 26-го вийшов до Чхосана на Ялу, теж був здебільшого знищений. Наступ завершився 5 листопада відходом сил ООН на річку Чхончхон.

1950.11.01 — 1950.11.02Битва при Унсані

39-та армія атакувала Унсан уночі, оточивши 8-й кавалерійський полк 1-ї кавалерійської дивізії США, який щойно змінив на цій ділянці 1-шу дивізію армії Республіки Корея; його 3-й батальйон був майже повністю знищений, а штаб полку і два інші батальйони зазнали важких втрат. Це був перший великий бій між КНД і американськими військами. Того ж дня над Ялу вперше з'явилися реактивні винищувачі МіГ-15.

1950.11.08Бомбардування Сінийджу та мостів через Ялу

Близько 70 B-29 скинули запалювальні бомби на Сінийджу, спаливши значну частину міста, і почали бомбардувати мости через Ялу, хоча американським літакам заборонялося перетинати кордон. Того ж дня США оголосили, що F-80 збив МіГ-15, назвавши це першим в історії повітряним боєм реактивних літаків (згодом це твердження оскаржували). Радянський 64-й винищувальний авіаційний корпус таємно воював під виглядом добровольців.

1950.11.21Американські війська виходять до Ялу біля Хесана

17-й полк 7-ї піхотної дивізії США висадився в Іволі і просунувся на північ через Пхунсан і Капсан, 21-го вийшовши до Ялу біля Хесана — однієї з найпівнічніших точок, яких досягли американські війська у війні. Через кілька днів Столична дивізія армії Республіки Корея зайняла Чхонджин на крайньому північному сході.

1950.11.24Наступ «Додому до Різдва»

Макартур розпочав свій «наступ для завершення війни»: 8-ма армія просувалася на північ уздовж Чхончхону, а 10-й корпус планував ударити на захід від Чосинського водосховища, щоб перерізати тили КНД. Їх розділяли гори Нангнім, і між ними залишався розрив у десятки кілометрів.

1950.11.25Загибель Мао Аньїна

Уранці 25 листопада американська авіація бомбардувала Тхеюдон, де розташовувався штаб КНД. Мао Аньїн, старший син Мао Цзедуна, який служив у штабі перекладачем з російської та секретарем, загинув разом зі штабним офіцером Гао Жуйсінем. Йому було 28 років.

1950.11.25 — 1950.12.02Битва на річці Чхончхон

Друга фазова наступальна операція, західний фронт: шість армій 13-ї армійської групи перейшли в контрнаступ. Першим розвалився 2-й корпус армії Республіки Корея в районі Токчхона, а Турецька бригада вела відчайдушні стримувальні бої біля Вавона, зазнавши важких втрат. 38-ма армія прорвалася до Самсорі та Йонвонні, перерізавши шляхи відступу сил ООН. 30 листопада 2-га дивізія США потрапила в засідку в «Гантлеті» на південь від Кунурі, втративши близько 3000 осіб і більшу частину артилерії. 8-ма армія відступила на південь по всьому фронту. Відкрити мапу битви →

1950.11.27 — 1950.12.13Битва за Чосинське водосховище

Дванадцять дивізій 9-ї армійської групи за морозу нижче −30° розчленували й оточили 1-шу дивізію морської піхоти США та частину 7-ї дивізії навколо Чосинського водосховища. 31-ша полкова бойова група («Полк полярних ведмедів») на східному березі водосховища була майже повністю знищена; 1-ша дивізія морської піхоти прорвалася на південь від Юдамні через Хагаруррі та Кото-рі й 11 грудня дійшла до Хиннаму. Хоча КНД не вдалося знищити 1-шу дивізію морської піхоти, вони витіснили 10-й корпус із північно-східної Кореї; обидві сторони зазнали надзвичайно великих втрат від обморожень. Відкрити мапу битви →

1950.11.30Висловлювання Трумена про «атомну бомбу»

На пресконференції Трумен заявив, що розглядається застосування будь-якої зброї, зокрема атомної бомби. Ця новина стривожила союзників США; прем'єр-міністр Великої Британії Еттлі на початку грудня прилетів до Вашингтона, після чого американська сторона заявила, що не має наміру розширювати війну.

1950.12.05Сили ООН залишають Пхеньян

8-ма армія залишила Пхеньян, спаливши запаси, які не могла забрати, і швидко відійшла дорогами до 38-ї паралелі — цей відступ став відомий як «Велика втеча». Багато мешканців Пхеньяна тікали на південь разом із військами; після того як залізничний міст через Тедонган підірвали, біженці ризикували, перелазячи через його уламки.

1950.12.15 — 1950.12.24Евакуація з Хиннаму

Під прикриттям корабельної артилерії та палубної авіації 10-й корпус евакуювався через порт Хиннам, вивізши близько 105 000 військовослужбовців, 17 000 машин і близько 91 000 біженців. Вантажне судно SS Meredith Victory за один рейс вивезло на південь близько 14 000 біженців. Після того як 24 грудня на борт піднялися останні війська, портові споруди підірвали.

1950.12.23Загибель Вокера; командування переймає Ріджуей

Джип, у якому їхав командувач 8-ї армії генерал-лейтенант Вокер, зіткнувся з вантажівкою армії Республіки Корея на південь від Ийджонбу; Вокер загинув. 26-го прибув генерал-лейтенант Метью Ріджуей; він відновив бойовий дух і вимагав від військ зберігати контакт із КНД та завдавати втрат за рахунок вогневої переваги.

1950.12.31 — 1951.01.08Третя фазова наступальна операція: Сеул знову падає

У ніч з 31 грудня на 1 січня сили КНД і КНА прорвали оборону по всій лінії від річки Імджин до Інже. 3 січня сили ООН отримали наказ залишити Сеул, і 4-го КНД увійшли до міста (у Південній Кореї ці події відомі як «Відступ 4 січня»); багато мешканців знову тікали на південь. Сили ООН відійшли на рубіж Пхйонтхек — Ансон — Вонджу — Самчхок, а КНД через труднощі з постачанням припинили переслідування.

1951.01.25Операція «Тандерболт»

Ріджуей розпочав свій перший великий контрнаступ — операцію «Тандерболт»: 1-й і 9-й корпуси США неухильно просувалися на північ, маючи попереду танки й артилерію, поступово наближаючись до Хангану. КНД, попри нестачу постачання, були змушені перейти до оборони (початок Четвертої фазової наступальної операції).

1951.02.11 — 1951.02.13Контрудар під Хвенсоном

Під час Четвертої фазової наступальної операції частини 42-ї, 66-ї, 40-ї та 39-ї армій КНД здійснили нічні атаки на північ від Хвенсона на 8-му дивізію армії Республіки Корея, що наступала, та загони підтримки 2-ї дивізії США. 8-ма дивізія була здебільшого знищена, а американські артилерійські загони зазнали важких втрат. Сили ООН відійшли до Вонджу.

1951.02.13 — 1951.02.15Битва при Чипхьонні

23-й полк 2-ї дивізії США (полковник Фрімен) і прикомандирований Французький батальйон зайняли кругову оборону в Чипхьонні й були оточені кількома дивізіями КНД. Захисники трималися завдяки артилерії та скиданню вантажів з повітря, а 15-го бронетанкова оперативна група 5-го кавалерійського полку прорвала кільце оточення. Невдача КНД із взяттям Чипхьонні зупинила їхній контрнаступ Четвертої фази; сторона ООН вважає цю битву переломним моментом війни. Відкрити мапу битви →

1951.02.21 — 1951.03.06Операція «Кіллер»

Операція Ріджуея «Кіллер» просувалася на північ від рубежу Вонджу — Чипхьонні, маючи на меті завдати максимальних втрат, а не захопити територію. Весняна відлига перетворила дороги на багнюку, і просування було повільним, але район Хвенсона повернули.

1951.03.07 — 1951.03.31Операція «Ріппер»: Сеул учетверте переходить з рук у руки

Сили ООН розпочали операцію «Ріппер», завдаючи центрального удару на Хончхон і Чхунчхон. Китайські та північнокорейські сили відійшли, і 14–15 березня 1-ша дивізія армії Республіки Корея ввійшла до зруйнованого Сеула — учетверте за війну місто перейшло з рук у руки; його населення скоротилося з приблизно 1,5 мільйона до війни до близько 200 000. До кінця місяця сили ООН знову вийшли до району 38-ї паралелі.

1951.03.23Операція «Томагавк»: повітряний десант у Мунсані

187-ма повітрянодесантна полкова бойова група США і дві роти рейнджерів висадилися з парашутами в Мунсані на підтримку наземного наступу, намагаючись затиснути 1-й корпус КНА на північ від Сеула, але більшість оборонців уже відійшла. Це була друга й остання велика повітрянодесантна операція війни.

1951.04.11Макартура усунуто від командування

Макартур неодноразово й публічно виступав проти політики «обмеженої війни», обстоюючи бомбардування Маньчжурії та залучення гомінданівських військ із Тайваню; після того як лідер республіканців у Палаті представників Джозеф Мартін оприлюднив його лист, Трумен усунув його з усіх посад. Його наступником на посаді головнокомандувача Командування ООН став Ріджуей, а 14 квітня 8-му армію очолив Ван Фліт.

1951.04.12Повітряний бій «Чорного четверга»

Сорок вісім B-29 у супроводі винищувачів бомбардували залізничний міст через Ялу в Сінийджу й були перехоплені десятками МіГ-15. США визнали втрату 3 машин і ще кількох, пошкоджених настільки, що їх списали (радянські дані вищі). Після цього денні вильоти B-29 над «Алеєю МіГів» різко скоротили.

1951.04.22 — 1951.04.29П'ята фазова наступальна операція, перший етап

У ніч на 22 квітня 3-тя, 9-та і 19-та армійські групи КНД та КНА — загалом понад десять армій — розпочали найбільший наступ війни на рубежі від річки Імджин до Хвачхона, спрямувавши головний удар на Сеул. 6-та дивізія армії Республіки Корея розвалилася на північ від Капхйона. Сили ООН відходили з боями, використовуючи потужну вогневу міць, і до кінця місяця закріпилися на «Безіменному рубежі» на північ від Сеула.

1951.04.22 — 1951.04.25Битва на річці Імджин

29-та британська піхотна бригада намагалася стримати 63-тю армію КНД на південному березі Імджину; її фронт був надто широким, і батальйони виявилися відрізаними один від одного. Глостерці три дні перебували в оточенні на висоті 235 («Висота глостерців») біля Сольмарі; зрештою прорватися вдалося лише близько 40 бійцям, а більшість решти потрапила в полон. Британський опір затримав наступ КНД на Сеул. Відкрити мапу битви →

1951.04.23 — 1951.04.25Битва при Капхйоні

Після розвалу 6-ї дивізії армії Республіки Корея 3-й батальйон Королівського австралійського полку і 2-й батальйон Канадської легкої піхоти принцеси Патриції з 27-ї бригади Співдружності утримували висоти обабіч долини Капхйон проти 118-ї дивізії КНД. За підтримки новозеландської артилерії вони трималися дві ночі, прикриваючи відхід 9-го корпусу США.

1951.05.16 — 1951.05.21П'ята фазова наступальна операція, другий етап

КНД перекинули головні сили на схід і завдали потужного удару по південнокорейських військах у районі Хьонні. Дві дивізії 3-го корпусу армії Республіки Корея, яким перерізали шлях відступу, розпалися, покинувши велику кількість техніки. Ван Фліт спішно перекинув на схід 3-тю дивізію США і, витративши величезну кількість артилерійських снарядів («норма Ван Фліта»), не дав прориву розширитися.

1951.05.20 — 1951.06.01Контрнаступ ООН; 180-та дивізія зазнає розгрому

Коли в КНД закінчилися запаси і вони почали відходити на північ, сили ООН негайно розпочали переслідування моторизованими частинами вздовж доріг, вклинюючись у розриви. 180-ту дивізію 60-ї армії КНД відрізали на північ від району Капхйон — Чхунчхон, і під час прориву вона втратила близько 7000 осіб (за китайськими джерелами). Сили ООН знову просунулися на північ від 38-ї паралелі.

1951.06.01 — 1951.06.13Операція «Пайлдрайвер»: «Залізний трикутник»

Сили ООН вийшли на рубіж «Канзас — Вайомінг», узявши Чхорвон і Кимхву в основі «Залізного трикутника», і ненадовго ввійшли до Пхьонгана, перш ніж відійти. «Залізний трикутник», утворений Чхорвоном, Кимхвою і Пхьонганом, був вузлом комунікацій китайських і північнокорейських сил і згодом став осередком затяжних боїв.

1951.07.10У Кесоні починаються переговори про перемир'я

23 червня представник СРСР в ООН Яків Малік запропонував провести переговори про припинення вогню. 10 липня делегати сторін уперше зустрілися у Лебонджані в Кесоні: головою делегації Командування ООН був віцеадмірал Ч. Тернер Джой, а північнокорейсько-китайську сторону очолював генерал Нам Ір, серед делегатів був і Ден Хуа. Демаркаційна лінія та репатріація військовополонених стали двома головними каменями спотикання, і 23 серпня переговори перервалися.

1951.08.18 — 1951.09.05Битва за Кривавий хребет

7-ма дивізія армії Республіки Корея і 2-га дивізія США билися за групу висот 983, 940 і 773 на захід від «Чаші для пуншу», яку КНА вперто обороняла з тунелів і бункерів. Втрати США та Республіки Корея становили близько 2700 осіб; втрати КНА США оцінили в 15 000. 5 вересня КНА відійшла на хребти далі на північ.

1951.09.13 — 1951.10.15Битва за Хребет розбитих сердець

2-га дивізія США (з Французьким батальйоном) атакувала хребет довжиною близько 11 км приблизно за 1,4 км на північ від Кривавого хребта. Розрізнені піхотні атаки вгору по схилах спершу зазнали невдачі; тоді дивізія перейшла до танкових ударів уздовж долин і до 15 жовтня взяла всі висоти. Втрати ООН становили близько 3700 осіб; втрати китайських і північнокорейських сил США оцінили приблизно в 25 000.

1951.10.03 — 1951.10.15Операція «Коммандо»: Маряншань

Сили ООН розпочали операцію «Коммандо», просунувши західний фронт до рубежу «Джеймстаун». 1-ша дивізія Співдружності взяла Маряншань (висоту 317) на північ від Імджину, причому вирішальний бій провів 3-й батальйон Королівського австралійського полку; на початку листопада КНД відбили висоту.

1951.10.23«Чорний вівторок» і «Алея МіГів»

«Алея МіГів» між річками Ялу і Чхончхон була головною ареною боїв реактивних винищувачів. 23 жовтня дев'ять B-29 бомбардували аеродром Намсі; їхній ескорт із F-84 і F-86 зв'язали боєм численні МіГ-15, і США визнали, що 3 B-29 збито, а більшість решти пошкоджено. Після цього B-29 перейшли на нічні вильоти.

1951.10.25Переговори переносять до Пханмунджома

Після двомісячної перерви переговори відновилися в Пханмунджомі. 27 листопада сторони домовилися про демаркаційну лінію: нею мала стати фактична лінія зіткнення, кожна сторона відводила війська на 2 км, утворюючи демілітаризовану зону, і лінія залишалася чинною, якщо перемир'я підпишуть протягом 30 днів. Відтоді фронт загалом не змінювався.

1952.01.02Суперечка про «добровільну репатріацію» військовополонених

Командування ООН запропонувало принцип «добровільної репатріації»: полонених, які не бажали повертатися додому, не репатріювали б примусово. Північнокорейсько-китайська сторона наполягала на повній репатріації, передбаченій Женевськими конвенціями. Це питання на півтора року завело переговори в глухий кут, і війна тривала ще понад рік за незмінної лінії фронту.

1952.02.22Звинувачення у застосуванні біологічної зброї

Міністр закордонних справ Північної Кореї Пак Хон Йон і уряд Китаю звинуватили американські війська в скиданні комах — переносників хвороб та інших засобів у Кореї та Північно-Східному Китаї. «Міжнародна наукова комісія», організована китайською стороною, у вересні оприлюднила доповідь на підтримку цих звинувачень; США рішуче їх заперечували, а пропозиції щодо розслідування Міжнародним комітетом Червоного Хреста і Всесвітньою організацією охорони здоров'я китайська і північнокорейська сторона не прийняли. Питання досі залишається спірним.

1952.05.07 — 1952.06.10Інцидент у таборі військовополонених на Кодже

Табір військовополонених на острові Кодже утримував понад 100 000 китайських і північнокорейських полонених, і сутички між прокомуністичними та антикомуністичними полоненими не припинялися. 7 травня полонені блоку 76 захопили коменданта табору бригадного генерала Френсіса Додда і звільнили його лише після того, як його наступник підписав заяву з визнанням жорстокого поводження з полоненими. 10 червня американські війська придушили опір у блоці за допомогою танків і сльозогінного газу; були жертви з обох боків.

1952.06.23 — 1952.06.24Бомбардування Супхунської та інших електростанцій

ВМС і ВПС США здійснили понад 500 вильотів проти гідроелектростанцій Супхун, Пуджон, Чангджін і Хочхон, знеструмивши майже всю північ Кореї і вплинувши також на електропостачання частини Північно-Східного Китаю. Британію та інших союзників не попередили заздалегідь, що викликало запити в парламенті.

1952.06.26 — 1953.03.26Битва за Олд-Болді

Висота 266 («Олд-Болді») на захід від Чхорвона майже рік раз у раз переходила з рук у руки: там по черзі воювали з КНД 45-та, 2-га і 7-ма дивізії США та Колумбійський батальйон. У березні 1953 року КНД остаточно взяли висоту й утримали її.

1952.07.11Масований авіаналіт на Пхеньян

Операція «Прешер Памп»: сили ООН здійснили близько 1250 вильотів проти Пхеньяна і понад 30 військових цілей в його околицях — це був найбільший одноденний авіаналіт війни; 29 серпня відбувся ще масштабніший. Значну частину Пхеньяна зруйновано, серед цивільного населення були великі втрати.

1952.10.06 — 1952.10.15Битва за висоту Білого Коня

38-ма армія КНД атакувала висоту 395 (висоту Білого Коня) на північний захід від Чхорвона, яку утримувала 9-та дивізія армії Республіки Корея (Кім Чон О). За десять днів позиція 24 рази переходила з рук у руки, а сторони разом випустили сотні тисяч снарядів. Зрештою висота залишилася в руках південнокорейських військ.

1952.10.14 — 1952.11.25Битва за Трикутну висоту (Шанганьлін)

Сили ООН розпочали операцію «Шоудаун» проти двох висот — 597,9 і Північної 537,7 — перед горою Осон. 15-та армія КНД (згодом підсилена 12-ю армією) 43 дні трималася в тунелях, тоді як позиції на поверхні раз у раз переходили з рук у руки. За даними США, втрати ООН становили близько 9000 осіб, а втрати КНД — приблизно 19 000; китайські дані називають понад 11 500 власних втрат і 25 000 втрат противника. Зрештою висоти залишилися в руках КНД. Відкрити мапу битви →

1952.12.02 — 1952.12.05Ейзенхауер відвідує Корею

Виконуючи передвиборчу обіцянку, обраний президент Ейзенхауер три дні інспектував фронт у Кореї. Він дійшов висновку, що великі наступи на фронті обійдуться надто дорого, і після вступу на посаду чинив тиск дипломатичними каналами, зокрема натякаючи на можливе застосування ядерної зброї, щоб досягти перемир'я.

1953.03.05Смерть Сталіна

Після смерті Сталіна нове радянське керівництво прагнуло швидко завершити війну. 28 березня Кім Ір Сен і Пен Дехуай відповіли згодою спершу обміняти хворих і поранених полонених, а 30 березня Чжоу Еньлай запропонував передати полонених, які не бажали репатріації, нейтральній державі; переговори зрушили з мертвої точки.

1953.04.16 — 1953.04.18Перша битва за висоту Порк-Чоп

КНД здійснили нічну атаку на висоту 255 («Порк-Чоп») на захід від Чхорвона, витіснивши оборонців із 31-го полку 7-ї дивізії США в кілька бункерів; підкріплення контратакували всю ніч і через два дні повернули позицію.

1953.04.20 — 1953.04.26Операція «Літл Світч»

Сторони обміняли хворих і поранених полонених у Пханмунджомі: Командування ООН репатріювало 6670 китайських і північнокорейських полонених, а північнокорейсько-китайська сторона — 684 полонених ООН (зокрема 149 американців). 26 квітня переговори про перемир'я повністю відновилися.

1953.05.13Бомбардування гребель водосховищ

Американські винищувачі-бомбардувальники F-84 зруйнували греблю водосховища Токсан на північ від Пхеньяна, і повінь знищила залізниці, дороги та великі площі рисових полів; згодом бомбардували водосховище Часан та інші. Це були авіанальоти завершального періоду війни на сільськогосподарські зрошувальні споруди.

1953.05.28 — 1953.05.29Третя битва за «Гак»

КНД великими силами атакували позицію «Гак» на ділянці 1-ї дивізії Співдружності. За підтримки артилерії британський полк герцога Веллінгтона вів ближній бій в окопах і тунелях і втримав позицію. Це була остання велика битва сил Співдружності в Кореї.

1953.06.18Лі Синман звільняє полонених

Після того як 8 червня сторони підписали угоду про репатріацію полонених, Лі Синман, який виступав проти перемир'я, удосвіта 18-го наказав південнокорейській охороні відчинити табори військовополонених у Пусані, Масані, Нонсані та інших місцях, і близько 27 000 північнокорейських полонених, які не бажали повертатися на північ, «втекли». Північнокорейсько-китайська сторона рішуче протестувала, і переговори на певний час загальмувалися; США пообіцяли укласти Договір про взаємну оборону між США і Республікою Корея в обмін на те, що Лі не перешкоджатиме перемир'ю.

1953.07.06 — 1953.07.11Друга битва за висоту Порк-Чоп

КНД знову атакували висоту Порк-Чоп, і 7-ма дивізія США п'ять днів поспіль по черзі вводила підкріплення. Оскільки перемир'я було вже близько, а ціна — надто високою, 11 липня американські війська залишили висоту.

1953.07.13 — 1953.07.27Кимсонська битва

П'ять армій, зокрема 20-та армійська група КНД, розпочали останній великий наступ війни на 25-кілометровому фронті на південь від Кимсона, прорвавши рубежі чотирьох дивізій армії Республіки Корея, просунувшись приблизно на 9 км на південь і випрямивши Кимсонський виступ. Потім сили ООН контратакували й повернули частину позицій. Втрати обох сторін сягали десятків тисяч.

1953.07.27Підписання перемир'я

О 10-й ранку делегат Командування ООН Гаррісон і делегат північнокорейсько-китайської сторони Нам Ір підписали Угоду про перемир'я в Пханмунджомі; Кларк поставив підпис у Мунсані, Кім Ір Сен — у Пхеньяні, Пен Дехуай — у Кесоні, і угода набрала чинності о 22:00 того ж дня. Кожна сторона відвела війська на 2 км від лінії зіткнення, утворивши демілітаризовану зону. Уряд Південної Кореї угоду не підписав, і війна формально не завершена. Оцінки втрат сильно різняться: близько 36 600 загиблих американців (включно з небойовими втратами), близько 137 000 загиблих військовослужбовців Республіки Корея, близько 180 000 загиблих бійців КНД за китайськими даними і, можливо, понад 2 мільйони загиблих цивільних у Північній і Південній Кореї разом.